Повідомити новину

Поширити:

 
229Історія залишає нам у спадок багато цікавого й різного. Пам’ятні дати, спогади, назви офіційні і не зовсім… Кожне місто чи село, кожна вулиця мають, окрім офіційної, назву, яку дав народ, власну історію. Ось хоча б село Вербів, що на Підгаєччині, засноване ще в 15 столітті.
За радянської влади його називали Першотравневим. За незалежної України сельчани відновили історичну назву – Вербів. Проте мешканців села здавна нарекли «цибуляниками». Про це розмовляємо з першим сільським головою часів незалежності Іваном Максимівим.
 Іване Васильовичу, не віриться, що вам 80 років. Виглядаєте на 60, – починаю бесіду.
– Та я готовий хоч зараз оженитися, – з гумором відповів чоловік.
– А чому ваших краян неофіційно називають «цибуляниками»? – переходжу вже до конкретики.
– У давні часи Підгайці й Бучач населяли переважно євреї, більшість із них були торгашами, які перепродували вироблену й вирощену іншими продукцію. Наші ж вербівчани,  маючи у володінні надзвичайно родючу землю, вирощували цибулю і часник, які користувалися великим попитом, звідси й пішла назва «цибуляники». Зі збутом проблем не було. Весь урожай віддавали єврейським скупникам. Так тривало з року в рік, село розквітало, люди були заможними. І все було б добре, якби не прийшла радянська влада, яка, називаючи себе народною, зробила все, щоби люди зубожіли.
– Маєте «зуб» на радянську владу?
– Свого часу мене вигнали з роботи, бо відмовився вступати до Комуністичної партії. А хіба я міг забути чи простити озброєним цією партією загонам – червоноармійцям – убивство мого батька? Посада у мене була не вельми начальницька – заввідділом колгоспу. Але пам’ять про батька важливіша за гроші…
– Шкода,  Іване Васильовичу, що тепер таких людей, як ви, залишилося обмаль. Але давайте повернемося до теми розмови. Мешканців сусідніх сіл теж називають по-особливому, згідно з історичними коріннями?
– Звичайно, і навіть важко пояснити, чому саме так. Наприклад, людей із Кального, що в Козівському районі, називають «татарами», а жителів села Вівся – «ремінчиками». Мешканців села Білокриниця Підгаєцького району кличуть «гарлабудами», а голгочанців – «китайцями», на жителів Новосілки кажуть «коберці», а Юстинівки – «французи»…
– Щодо останньої, то це – справді дивина. Я родом із цього села, знаю, що його нічогісінько не поєднує з Францією. Правда, мої земляки жартують з приводу деяких паралелей. Наприклад, Франція багата стародавніми замками, їх руїнами, а Юстинівка – колишніми колгоспними розвалищами. У Франції – Ейфелева вежа, а над нашим селом височіє вишка одного з операторів мобільного зв’язку… Однак походження інших неофіційних назв пояснити можна?
– Саме так. Скажімо, мешканців Угринова досі називають «тютюнниками» чи «ягодяниками». Справа в тому, що тамтешні селяни вирощували тютюн і здавали його на переробку Монастириській тютюновій фабриці. Це була важка праця, але з того й жили. А ще в селі росли черешні, і жінки ліпили вареники з цими ягодами. Тому – «ягодяники». Мужилівські селяни – «пацятники». Здавна й донині місцеві люди розводять свиней. Як поїдете у базарний день до Підгайців, переконаєтеся, що поросят на продаж привозять саме з Мужилова.
Подякувавши Іванові Васильовичу, я поспішив на розмову зі ще однією місцевою жителькою – Світланою Степанівною Федорів, яка поділилася деякими таємницями вирощування цибулі.
– Наші люди знали й знають багато сортів цибулі, причому місцевої, а не привезеної з Польщі чи Голландії. Першу цибулю висаджують восени, щоб навесні зелені пучки везти на ринок. Найкращою підживою для цибулі є курячий послід і деревний попіл. Зберігати цибулю потрібно тільки у вінках. Треба взяти 12-16 цибулин і туго заплести. Найкраще тримати її біля комина на горищі. Правда, тепер через забруднену землю, насичену хімією, цибуля швидко гниє. А колись ми навіть і не знали, що таке гнила цибуля. На жаль, люди садять все менше і менше цибулі – тільки для себе…
На гіркі роздуми спонукає почуте у Вербові: маємо працьовиті руки, розумні голови й родючу землю, а насіння купуємо у Польщі, або ж Голландії, цибулю для нас вирощують корейці. Значить, щось не так у нашій державі?
Михайло УХМАН