Миша з довгим носом: помічник чи шкідник?

На полях і дачних ділянках іноді зустрічається маленьке звірятко з довгим носом, яке дуже схоже на мишу. Помітити цього гризуна непросто, оскільки він має невеликі розміри і веде переважно нічний спосіб життя. Йдеться про землерийку.

Дізнаємося, чи може ця миша бути шкідником, або ж вона буде корисна фермерам.

Будова та зовнішній вигляд землерийки

Миша з довгим носом, відома як бурозубка, зовні дуже нагадує полівку. Але на відміну від неї, у цього звірка довгий ніс, схожий на хоботок. Очі у гризуна дрібні й можуть бути заховані за шерсткою, пише AgroDream. Під час еволюції землерийка втратила гостроту зору, тому для орієнтації в просторі використовує гострий нюх і відмінний слух.

Тіло тварини витягнуте і вкрите гладким темно-коричневим хутром, до якого не прилипає земля. Передні лапки у бурозубки короткі й дуже слабкі. Таким чином вони не призначені для риття ґрунту, тому ця тварина сама може робити собі тунель або нірку тільки в пухкому ґрунті або ж користується ходами, які зробили кроти чи інші тварини.

Різновиди землерийки

Існує понад 350 видів бурозубок, найпоширеніші різновиди мишки з довгим носом:

• Землерийка звичайна. Довжина тіла досягає 8 см, вага не перевищує 160 г. Тіло вкрите м’якою коричневою шерсткою. На голові добре помітний ніс із тупим кінчиком. Довжина хвоста дорівнює довжині тулуба.
• Крихітна землерийка: Її вага становить лише 3 г, а довжина тіла – 5 см. Звірятко визнане найдрібнішим представником сімейства ссавців.
• Землерийка домова або довгохвоста. Часто зустрічається в городах або садах, на зиму перебирається в льохи або підвали приватних будинків. Довжина тіла близько 8 см, а хвоста – до 5 см.

Тривалість і спосіб життя

Землерийка веде переважно наземний спосіб життя, але деякі види мешкають під землею або в дуплах старих дерев. Тварина цілодобово активна, для сну робить лише невеликі паузи. Але побачити землерийку на поверхні можна здебільшого в темний час доби, тому що сонячне світло їх сліпить.

Середовище проживання

Землерийки зустрічаються практично скрізь, за винятком полярних регіонів, південних областей Австралії, Південної Америки, Нової Гвінеї. Особливо багато їх на території Північної Америки, Євразії та Африки. Миші з довгим носом живуть на рівнинній місцевості, у тропічних лісах, гірській тундрі, пустелях, поряд із болотами.

Особливості харчування

Через підвищений обмін речовин землерийка постійно потребує їжі. Без їжі вона може протриматися не довше 5-9 годин. Основу раціону складають черв’яки, комахи та їхні личинки. Деколи вони нападають на маленьких земноводних, мишенят, ящірок.

Природні вороги

Довгоноса миша може стати жертвою хижих птахів, тхорів, ласки, кішок, собак, лисиць. Однак хижаки зазвичай відмовляються від перекусу через специфічний аромат землерийки. Ворогом цієї миші є і людина, оскільки люди часто приймають їх за шкідників і знищують.

Розмноження і потомство

Зазвичай самка народжує 1-2 рази на рік. Вагітність триває 2-3 тижні, після чого народжується від 4 до 14 малюків. Облаштуванням гнізда займаються обоє батьків.

Популяція і статус виду

Сьогодні деякі види мишей з довгим носом опинилися на межі зникнення через викорчовування лісів та активну сільськогосподарську діяльність. До Червоної книги занесені білозубка Ейзентраута, рампійська мишоподібна та лісова землерийки.

Висновок

Миши з довгим носом, є хорошими помічниками фермерів і садівників, оскільки вони знищують шкідників сільськогосподарських культур. Але за відсутності живого корму вони можуть перейти на насіння. Зокрема, землерийки, на відміну від польової миші, значно рідше завдають шкоди урожаю, оскільки полюють переважно на комах та дрібних тварин, розпушуючи ґрунт і насичуючи його киснем.