Хто ґелґоче за рогом?…

Василина прокинулася змучена, виснажена і стривожена. Навʼязливе видіння переслідувало жінку цілу ніч… Це навіть не видіння, скоріше дитячий спогад, який залишив дивне, неприємне відчуття безпорадності й страху.

Було це давно, Василині тоді було роки чотири, тому той великий чорний гусак, що хтозна-звідки взявся за рогом старої бабиної хати, видався їй справжнім драконом. Ще мить і він понесе маленьку Василинку на своїх міцних, великих, чорних крилах…

– Шшшшш… – зашипів погрозливо і схопив малечу за сарафан.

– Ґа-ґа-ґа-га-га!!! – продовжив свій наступ страшний звір. Дівчинка закрила очі, зіщулилася і вже була готова змиритися з страшною долею… Опинитися в полоні дракона велетня…

– А ну киш, капосний! – закричала баба Марися, вчасно визирнувши на подвірʼя.

Василина була врятована, а баба Марися, у памʼяті дівчинки, назавжди залишилася чарівною феєю, яка бореться із злом і рятує світ.

З тих пір минуло багато часу, Василина вже доросла жінка, давно пішла в засвіти баба Марися, але десь на рівні підсвідомості, залишилося неприємне відчуття страху і безпорадності, що зʼявляється при появі на вулиці гусей, а їх шипіння і ґелґотіння виводить жінку з рівноваги.

От і сьогодні старий чорний гусак, переслідував Василину всю ніч, тому ранок незадався. Каву розлила, машина не заводиться і якесь тривожне відчуття…

– Аж біля серця смокче! – подумала жінка і вибігла з двору. До маршрутки залишалися лічені хвилини.

Василина швидким кроком попрямувала порожньою вулицею, напівсонного міста. А ось і зупинка. Позаду почувся гул, люди на зупинці зарухалися:

– А ось і маршрутка – подумала і пришвидшила ходу.

Аж раптом з-за рогу багатоповерхівки почулося:

– Шшшшш… Ґа-ґа-ґа-га-га!!! – і великий чорний гусак посунув просто на Василину, розпростерши свої драконівські крила!

Жінка отетеріла:

– Де ти до біса тут взявся! Чорти б тебе вхопили! – і несподівано, для самої себе кинулася на гусака. Василина так захопилася сутичкою з гусаком, що навіть не помітила перехожих, що теж поспішали на зупинку.

Двоє чоловіків здивовано спостерігали за жінкою, що несамовито ґелґотіла на всю вулицю і щосили гемселила повітря жіночою сумкою.

Василина у цю мить почувалася чарівною феєю, яка бореться із злом і рятує світ.

Різкий скрегіт гальм, удар і розпачливий жіночий крик привів Василину до тями.

В зупинку врізався автомобіль…. Розкидані тіла… Дим… Кров…

Василина забилася в істериці, страх, розпач, безсилля все це вилилося в нестримний жіночий лемент.

Чоловіки, що наблизилися до Василини намагалися заспокоїти налякану жінку

– Все гаразд. З вами все добре… – узяв один з них Василину за руку.

– Ви теж його бачили?!

– Кого?

– Гусака! Велико! Чорного! Він схопив мене за поділ сарафана….А я відбивалася… Відбивалася… – шепотіла жінка схлипуючи…

Чоловіки переглянулися між собою:

– Пані, ніякого гусака ми не бачили. Ми думали вам погано. Ви стояли біля рогу будинку, несамовито махали сумкою і кричали, мов навіжені.

Спантеличена Василина прошепотіла:

– Та як же так… Я ж його бачила. Він тримав мене за сарафан…

– Пані, вгамуйтеся. І дякуйте Богові, що лишилися живі, бо якби ви тут не затрималися, то зараз могли б лежати он на тій зупинці.

До місця аварії наближалася швидка та поліція.

Василина повернулася додому і ввесь день провела в ліжку, приходячи до тями.…

В ночі їй приснилася баба Марися, молода, гарна, щаслива, усміхнена у вишиванці, а на руках вона тримала великого гусака:

– Га-ґа-ґа-га… – лагідно проґелґотів чорний велетень…