Магічне віконце. Прокляття сирітки Марійки

Доброго дня, дорога редакціє газети «Свобода» і вам, народна цілителько Любо Завадівська. Не хочу називати ні свого імені, ні села, в якому мешкаю, бо люди тицятимуть пальцями. Бо, що гріха таїти, в житті я наробила багато біди. Розповім вам свою історію, може, порадите, а ні, то хоч стане легше нести свій нелегкий материнський хрест.

Я народилася у бідній родині. Батьки пиячили, не заробляли на життя. Я з молодшим братом змалку знали, хочеш їсти – треба заробити. Тож допомагали сусідам садити чи копати картоплю, гонили пасти корів. За це й отримували копійки. Тож вже змалку пообіцяла собі, що мої діти так не житимуть…

Замолоду я була доволі вродливою, стрункою. Але що з того, якщо жоден сільський парубок не хотів зв’язувати своє життя з донькою п’яничок. Тож вирішила, що мушу брати життя в свої руки. По сусідству з нами жила заможна сім’я. Їхній син тільки прийшов з армії. Назар вже давно ходив до сироти Марійки, що жила на сусідній вулиці. Дівчина чекала його з армії. Вони планували побратися.

В їхні плани втрутилася я. Якось пізно ввечері покликала Назара додому, мовляв, щоб допоміг мені по господарству. Батьків не було вже кілька тижнів. Брат поїхав у світи і не повернувся. Назар завжди був добрим, безвідмовним хлопцем. Прийшов, допоміг. І я зробила усе, щоб він залишився на ніч. Повірте, пишу і плачу, червонію від сорому…

А вже за місяць я повідомила йому про вагітність. Це сталося саме в переддень сватання Назара і Марійки. Пам’ятаю, він просто божеволів. Спершу кричав, що то не його дитина, потім проклинав, ставав на коліна, просив, щоб я її позбулася. Та мені на той час було як пороблено. Я вперто стояла на своєму і сказала, що він або жениться на мені, або я «прославлю» його і батьків на всі довколишні села.

Час був такий, що Назарові було нічого робити. Він одружився зі мною. Як нині пам’ятаю, ми йдемо по вулиці, за нами гості, музики. А назустріч виходить Марійка з іконою в руках, теж вагітна. Йде, плаче, хреститься і проклинає нас. Після того подейкували, що вона і зовсім втратила розум, інші, що виїхала кудись… Ми ж після того переїхали в інший район, подалі від людського осуду.

Напевне, жодного дня ми з Назаром не були щасливими, хоча і прожили разом 30 років. Від нього я народила двоє хлопців. Здавалося, діти мали мені принести радість і спокій на старість. Та де там. Старший як поїхав в світ на заробітки, так і не повернувся. А молодший лише п’є та приводить додому незрозумілих дівчат. Вони мене б’ють, виганяють з хати. Назар мій помер торік. Коли помирав, я навколішки просила в нього пробачення. Не пробачив, заплющив очі і все. Як мені жити далі? Дорога народна цілителько, допоможіть!
Олена К.

– Шановна пані Олено, дякую за вашу сповідь. Так, життя у вас було, м’яко кажучи, не легке. Однак, погодьтеся, у своїх бідах у більшості випадків винні ви. Адже ні злидні, ні інші життєві труднощі не можуть стати приводом, щоб зруйнувати чужі життя, втрутитися у програму Бога.

Дуже шкода, що так сталося у вашому житті. Однак ви зробили перший, важливий крок – розкаялися у власних гріхах. Оленко, часто сповідайтеся, причащайтеся, вимолюйте у Бога пробачення. Можливо, спробуйте пожити у монастирях, відвідати намолені місця. І ще б вам радила дізнатися, як склалася доля у Марійки. Якщо вона жива, вам неодмінно потрібно вимолити прощення у неї.

Дорогі читачки, я вкотре повторюю, не можна будувати своє життя, шлюб на чужому горі. Більше того, ніколи не ображайте сиріт!

P.S. Дорогі читачі «Свободи», якщо у вас є запитання, чи ви потребуєте поради або допомоги, пишіть до нас, і ми звертатимемось із вашими листами до бережанської цілительки, а відповіді публікуватимемо у газеті. Якщо ж ви особисто хочете поспілкуватися з Любою Іванівною, телефонуйте: (097) 554-63-18.