На Тернопільщині віднайшли ще один дзвін

Знайшли його неподалік від батьківського обійстя місцеві підлітки – брати Станіслав та Юрій Данчуки. А знайшовши – вирішили віднести знахідку до храму, щoби вона могла й далі служити людям.

Під час Літургії у церкві Різдва Пресвятої Богородиці священники здійснили Чин благословення та освячення дзвону. Дзвін з 1778 року, важить 21 кілограм. Настоятель храму Антон Вербовий розповів, що п’ять років тому тут також знайшли дзвін. Зараз він на дзвіниці.

Присутній на богослужінні заступник директора департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА Ігор Кульчицький вручив Станіславу Данчуку та передав для його брата подяку виконувача обов’язків голови обласної військової адміністрації Володимира Важинського.

Як переховували дзвони наші прадіди

Як розповів історик, краєзнавець Віктор Уніят: «Дзвони потерпали під час воєн, бо їх переливали на гармати. У часи Першої світової як на території російській імперії, так і у цісарській Австрії дзвони реквізували на потреби війни. Так, російські війська забрали дзвони у селах Воробіївка, що на Підволочищині, Кривеньке Чортківщині, Цигани Борщівщині, Лідихів Кременеччині та в багатьох інших населених пунктах краю. Лише відомі поодинокі випадки, коли їх вдавалося повернути. Зокрема, з села Дарахів, що на Теребовлянщині, у 1917 р. російські війська, відступаючи, забрали церковні дзвони. Ось як описував цей епізод виходець із Дарахова Севастіян Подільський: «Коли після розвалу Російської імперії поверталися домів полонені австрійської армії, між ними були дарахівчани Самуїл Питак та Юрій Наконечний. На залізничній станції в місті Орел побачили багато дзвонів, і між ними вони розпізнали дзвони Дарахова, бо на одному з них був напис його фундатора Миколи Пелехатого. Повернувшись у село, вони оповіли про це парохові о. Ю. Баранівському, який розпочав їх пошуки. В кінці 1923 р. дзвони викупили і з великими почестями повернули в село».

«Під час Другої світової війни наші прадіди вже знали, яке лихо може спіткати церковні дзвони, тому у багатьох селах їх ховали від окупантів, здебільшого закопували. Де господарі вчасно не заховали (Косів, Цигани, обидва – на Чортківщині), німецькі нацисти їх вивезли. Відомі лише поодинокі випадки, коли дзвони повернулися на своє місце. Люди, зважаючи на переслідування УГКЦ та закриття церков, побоювалися їх відкопувати. Добре, якщо учасники переховування дзвонів дожили до 1990-х і пам’ятали місця їх сховку, а в багатьох селах краю жителі, які знали де заховані дзвони, відійшли у вічність і забрали з собою цю таємницю. Від початку 1990-х рр. відомо понад 20 випадків, коли дзвони вдалося відшукати. Так, у с. Застіноче на Теребовлянщині у 1991 р. встановлено дзвони, що пролежали в землі від 1943 р. Улітку 1943 р. мешканці села Заздрість закопали в землю великий і малий дзвони, третій німці встигли вивезти із села. У 2002 р. відкопали і встановили на дзвіницю. Випадково були віднайдені дзвони у Зборові у 2006 році, Коропці – 2018.  Так і не вдалося їх віднайти у Броварах на Бучаччині, Беневій на Теребовлянщині, загалом у близько 30 населених пунктах краю» – підсумував В. Уніят.

Жителі Криниці вірять, що вже скоро своїм милозвучним переспівом він запрошуватиме жителів села на Богослужіння.