Борщ з квасцю, – історія з життя

Сьогодні з городу Марія повернулася швидше ніж зазвичай, бо завтра неділя, треба прибратися в хаті і зварити зелений борщ. Петро обіцявся приїхати у відпустку.

Марія давно вже не готувала, бо не було для кого. Петро вже пів року на війні, вона лишень приїде обсапає город, тай повертається до міста. Петро,її молодший брат, жив на батьківському обійсті один, то ж Марія частенько навідувала його в суботу. Поприбирає, наварить їсти, пирогів з картоплею, борщу. Ще з тих часів, коли жили батьки, в нас так повелося, що на неділю завжди мали бути борщ і пироги.

– Як нема борщу і пирогів, то неділя – не неділя. – жартував колись тато.

А в літі завжди готували зелений борщ з квасцю, так мама називала щавель.

Ось і сьогодні, Марія прибігла з городу, зарубала півня, що ж то за борщ без м’яса. Петро любить, щоб борщ був наваристий.

Марія дуже хотіла догодити молодшому брату, бо сумує без нього, бо любить.

На городі нарвала велику жменю квасцю тай вмостилася на лавці перебирати, що б десь якась хопта не потрапила, ненароком, до борщу.

Вечоріло, пахощі матіоли заполонили подвір’я солодко-нудким ароматом. Той запах повернув Марію в дитинство. Марія завжди сіяла матіолу і мальви, мамині квіти. Згадалося, як мама гукала:

– Марисю! А піди но, дитинко, вщипни трошки молодих листочків з яґрису і з кропивки, бо тато хоче на неділю молодого борщу.

У мами був свій рецепт «молодого борщу» (так вона називала борщ з квасцю). Ранньою весною, вона обов’язково додавала молоденьке листя кропиви і аґрусу.

– То все вітаміни, Марисю! Бозя, зародила то з гріхом не використати…

Марія посміхнулася, згадавши мамині слова і набрала номер Петра.

– Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності – почулося у слухавці.

Жінка трішки хвилювалася, бо Перо вже тиждень не виходив на зв’язок. Хоча, останній раз, як він дзвонив, попередив Марію, що в них погано з мережею. Казав не хвилюватися, обіцяв у неділю приїхати на тиждень додому…

Після Служби в церкві Марія поспішила на могилу до батьків, помолилася тай додому, бо треба борщ доварювати, Петро, мабуть вже на півдорозі до села..

Когут кипів у великому баняку і був майже готовий, тож Марія швиденько додала нарізану грубою соломкою молоду бараболю і пару ложок рису:

– Дивися, багато рису не сип, бо буде каша, а не борщ. – згадала мамину пораду.

Обтеребила вже варені яйця.. Натерла велику моркву, вкришила цибулі тай поставила на вогонь. Запах засмажки лоскотав ніздрі, тож Марія поспішила додати туди сметани.

– Марисю, сметаною борщ, ще ніхто не зіпсував. – казала мама

– І томату не давай. Боронь Боже, бо молодий борщ має бути білий.

Марія усміхнулася і долила ще трішки сметани.

Засмажка готова, Марія порізала яйця великими кусками, насікла квасцю і разом з засмажкою додала до каструлі.

– Так, тепер останній штрих, гілочка кропу, петрушки, сіль і перець до смаку, Петро любить гостренький, – бурмотіла собі під ніс.

Пахощі молодого свіжозвареного борщу наповнили хату.

Марія зиркнула на годинник, зараз має бути автобус, думаю, Петро ним і приїде. Жінка принесла з города молоду цибулю. Порізала шматок сала, положила на стіл житнього хліба, Петро любить саме такий, і велику миску молодого борщу.

– Хай бачить, що я його чекаю – посміхнулася Марія.

Біля воріт зупинилося авто.

– Що то Петро таксі взяв? – подумала жінка і вийшла з хати.

На подвір’я зайшли троє військових і сільський голова. Марія відчула. Щось неладне.

– Пані Маріє, ваш брат Перо зник безвісти при виконанні бойового завдання за призначенням…

В очах потемніло і Марія опустилася на землю.

– Як же так, Петре, ти ж обіцяв…

Вечоріло. На столі парував молодий борщ з присмаком сліз, пахощі матіоли, що заполонили подвір’я солодко-нудким ароматом, сьогодні нагадував Марії запах крові…

Галина КУХАРИШИН