За вірність Церкві – розстріл

14.12.2017

Новини, Суспільство, Тернопільщина, Культура, Життя, Історія

Молитвами святих отців наших,
Господи Ісусе Христе, Боже наш,
Помилуй нас…
Редакція газети «Свобода» продовжує серію публікацій, присвячених душпастирям Тернопільщини, які були замордовані у більшовицьких тюрмах і таборах… Ми намагатимемося подавати інформацію про тих пастирів, про яких немає жодних відомостей у друкованих чи електронних виданнях.
Карально-репресивна система СРСР, приймаючи все нові й нові рішення у справі священика Мальця Дмитра Семеновича, навіть не знала, що отець помер ще 3 серпня 1948 року в спецтаборі МВС у Львівській області.
Під час одного з допитів слідчі МДБ запитали отця Дмитра: «Як така людина, як ви, що має вищу освіту, могла виховати дітей-бандитів, які борються проти свого робітничого народу?» На це священик відповів: «Вони не борються проти свого народу! Українська повстанська армія бореться за утворення самостійної України! Вони свого народу не бояться, а ви боїтесь, ось чому ви в села приїжджаєте із солдатами і так встановлюєте радянську владу… Ви від людей забрали весь хліб, навіть останню картоплину і цим спричинили голод, а ще кажете, що стараєтеся на добро для народу!»…
Малець Дмитро Семенович народився 1890 року в с. Селіска Яворівського району Львівської області. У 1917-му закінчив Львівську духовну академію. Через рік одружився з Марією Ходоляк і в цьому ж році його висвятили. Душпастирював на Львівщині та Івано-Франківщині, де у нього народилися сини Мирослав (1919) і Йосафат (1924) та дочка Лідія (1921).
У 1932 році переїжджає на Тернопілля, де до 1943-го душпастирював у с. Зубрець Бучацького району. Був активним у громадсько-культурному житті. Отець Дмитро дбав, щоб його діти отримали добру освіту. Старший син навчався у Львівському медичному університеті, дочка – у Львівській духовні академії, а наймолодший Йосафат – на філософському факультеті Львівського університету.
З вересня 1943 по жовтень 1945 років Дмитро Малець душпастирював у с. Соколів на Бучаччині. Саме тут розгорнулися трагічні сторінки життя його сім’ї.
Перші репресії над отцем Дмитром почалися вже з жовтня 1945 р. Треба зазначити, що він був священнослужителем вже на той час забороненої Греко-католицької церкви, його діти, яких він виховав у патріотичному дусі, були активними учасниками національно-визвольного руху. Зважаючи на це о. Дмитра засудили до відбуття покарання на спецпоселенні, звідки йому вдалося вийти у червні 1946 року.
Повернувшись додому, він дізнався страшні звістки. Його старшого сина Мирослава, вояка УПА, бунчужного сотні «Іскри» заарештували органи МДБ у 1946 р. і засудили на 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Донька Лідія також у 1946 р. була засуджена до відбуття покарання у виправно-трудовому таборі в м. Воркута (Комі АРСР) на 15 років. Через місяць отець отримав ще трагічнішу новину – його наймолодший, найулюбленіший син Йосафат, як боєць УПА, загинув у бою з військами МДБ.
Переживши страшний удар долі, отець не зламався і не відрікся від греко-католицької віри та продовжив проводити підпільні Літургії у своїй оселі, а іноді й таємно по церквах, як, наприклад, у вересні 1946 року в с. Мозолівка Підгаєцького району. Водночас він підтримував зв’язок із ієромонахом із с. Зарваниця, завдяки якому отримав греко-католицькі молитвеники та розповсюджував їх серед парафіян.
Згодом на допитах слідчі запитували в о. Дмитра: «Чому ви не перейшли у православ’я?». На що він відповів: «Я старий священик, який вихований в дусі греко-католицької віри. Я люблю свою віру і коли став на шлях священництва, то заприсягнув служити Греко-католицькій церкві до кінця свого життя».
Дмитра Мальця заарештували співробітники Золотопотіцького райвідділу МДБ 6 лютого 1947 року і перевезли для проведення слідства в тюрму Чорткова. Отцеві висунули звинувачення за статтею «антирадянська агітація». Його звинувачували, що в період із жовтня 1945 по лютий 1947 років проводив підпільні Богослужіння греко-католицького обряду, а також зберігав антирадянську, релігійну літературу та проводив антирадянську агітацію у с. Соколів.
27 березня 1947 р. вироком Тернопільського обласного суду засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу. Три рази Верховні Суди розглядали касаційну скаргу о. Мальця. Останній раз йому присудили 25 років таборів, хоча священикові вже було однаково, бо він два місяці тому представ перед судом Господнім.