З прочитаного: Барвистий візерунок поетичної душі

Поезія усюди: у музичних звуках,

Набридливих раніш воронячих катренах.

Поезії нема лише у війнах й муках,

Какофонічно й лячно ще ревуть сирени.

Валентина Судома

Людина пізнає світ і починає жити зі звичайної професії. А якщо в неї від природи є талант і не абиякий, а поетичний, то він розквітне шляхом самостійного розвитку, проникаючи в душу з першого погляду. Адже в кожному творі ховається цілий всесвіт, наповнений яскравими чудесами. Варто розбудити рядки, що дрімали, і внутрішній вогонь виплескується на поверхню. Так народжується поезія, увінчана ошатним словом. Вона зрозуміла не всім, приходить не до всіх, а тільки до вибраних, і при цьому не маючи вікових обмежень. Це мелодія душі та думки, що, лягаючи на світлий аркуш паперу, залишає слід у розумі й почуттях щирих людей, багатих духовно.

Істинно талановитим особистостям притаманна скромність. Вони завжди залишаються собою: без пафосу й помпезності… Саме до таких належить Валентина Судома – людина великої душі, педагогиня, літераторка, яка народилася на Хмельниччині, закінчила філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині університету імені Івана Огієнка). Живе і працює в Тернополі. Є учасницею літературного об’єднання ТОО НСПУ.

Вірші неодноразово друкувала у колективних збірниках: «Колиска роду», «З Україною в серці», «Гармонія», «Так ніхто не кохав», «Оберіг», «Моя Батьківщина», «Натхнення», «Усі мої думки тобі», «Заграва», «Дивокрай», «Антологія сучасної української новелістики і лірики», в літературно-художньому альманаху «Скіфія», в альманасі літературного об’єднання при ТОО НСПУ та в міжнародному літературно-мистецькому журналі «Zeitglas». Пані Валентина – авторка двох поетичних збірок – «Білий танець осені» та «Вузлики на згадку» (2022).

Тримаю в руках третю збірку «Біль сльози» (Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В., 2024). Палітурка – обличчя збірки. Яка філософська й оригінальна назва! На стебелині трави блистить краплина роси, яка повільно котиться і падає на пелюстки маку. Це крик душі авторки, яка хоче привернути увагу до війни в Україні. Це сльози України, які ніхто не бачить, і біль, який ніхто не відчуває, бо це тільки наш біль…

То кулі в тілі стебелин.

В розливах пелюстинок крові,

З них ніч для тих збирає сни,

Чия провина у любові.

Розгортаю книжку і мандрую її сторінками. Читаю. Перечитую. Вникаю у поетичні тексти. Моєму захопленню немає меж. Це письмо витончене і самобутнє, поезія, яку треба смакувати, як настояне вино, в якому іскриться мистецький шарм оригінальності та неповторності.

Пані Валентина уклала збірку з двох розділів: «Біль сльози» та «Присвяти». Творчий потенціал поетеса черпає  з невтомного духовного джерела свого роду, яке нерозривно зв’язане з рідним краєм. Її поетичний талант гармонійно поєднує багату уяву і глибинні почуття, емоційну сприйнятливість, силу інтелекту, непересічність характеру, доброту, майстерність, моральність, ідейну переконаність, громадянську позицію та філософську мудрість зрілої Жінки.

Авторка у своїх віршах майстерно втілює відповідну мету, виховуючи почуття патріотизму, національну гідність, повагу до захисників, які відстоювали і відстоюють волю та свободу народу, мирне майбутнє України. Вона закликає стати борцем – борцем за великі ідеали часу, суспільства, людства. Це майстерно зашифровано між рядками, які може прочитати тільки вдумливий читач.

Мисткиня з болем переживає за сьогодення, що чахне в земній веремії лютої війни. Зі щемом у душі згадує солдата, який з дому гнав німецьких фашистів, а тепер земля цього ж солдата зростила катів, дітовбивць і адептів фюрера, котрі вчиняють в Україні геноцид, розп’явши Божу заповідь «Не вбий!».

Літають лелеки, шукаючи тиш.

На півдні та сході гуркочуть гармати –

Країна борониться, ворог не спить…

За сина, ридаючи, молиться мати.

Повністю вичерпати авторський текст Валентини Судоми неможливо. Як би докладно не зупинялися на політичних натяках, багатозначних умовчаннях, побутових реаліях чи літературних асоціаціях, завжди залишається місце для нових питань, в які поетеса вкладає біль згорьованої України:

Ви знаєте горе? – питає з світлини. –

В наш вік десь ви бачили стільки смертей?

Я човном везу домовину із сином…

Хтось з вас пережив біль утрати дітей?

І хоча перший розділ присвячений воєнній тематиці, творча палітра поетичного полотна авторки насичена енергетично потужними метафорами та порівняннями, що надають її письму колоритності й різнобарвності: «цвіте весна кривавим цвітом», «в сонця червневого сивіють пасма», «розкрию пелюстки думок», «схотів свободу одягнути у кайданки», «говори хоч сльозою», «схлипує пелюстка в затишку долоні», «злоба в одежі любові», «немов в дощ гриби, виростали могилки», «вечір незрячий у тиші, мов порох».

Кожне правдиве слово поетеси загартоване у полум’ї віри, світлої надії і Божої благодаті, що зігріває щирістю, виваженістю, терпеливістю. У вірші «Тіні» авторка закликає читача задуматися про глибинний сенс того, що відбувається сьогодні, ніби створюючи інтригу, і в той же час відкриває прихований мотив: як є тіні – десь поруч світло. Вона майстерно залишає читача наодинці з думками, вселяє віру, даючи йому змогу самостійно робити висновки.

Присвяти пані Валентина щиро адресує друзям, однодумцям, відомим особистостям, які в її душі залишили слід і запалили свічку натхнення.

Поезія Валентини Судоми приваблює запашним ароматним словом, розкішним кольоровим лексиконом та образною неповторністю. Це її власний поетичний світ, барвистий візерунок щедрої душі, що дарує перлини пізнавальної мудрості, унікальність якої – в невичерпній енергії філософської та величної думки, що приходить з літами. Думаю, що літературна царина збагатилася новою яскравою зіркою, яка приваблює неординарністю і самобутністю, притаманна тільки її особливому естетичному стилю.

Василина ВОВЧАНСЬКА,
членкиня НСЖУ, НСПУ. м. Тернопіль