Юрій Якубовський першу книгу видав у… 77 років

Поетичну збірку «Намисто» автор писав усе життя, немов нанизуючи на серце усі радості та біди своєї долі. А вона у чоловіка була дуже нелегкою. Каже, що зі смертю зустрічався (у це важко повірити!) понад 30 разів…

Взяв за дружину ту, котра кухоль води подала…

Юрій Якубовський народився 15 лютого 1943 року у Білобожниці. Закінчив Львівський політехнічний інститут, служив в армії, багато років працював головним конструктором та головним інженером у конструкторському бюро «Промінь».

У 2018 році з коханою дружиною Марією Михайлівною відсвяткував золоте весілля. Цікавою є історія їх першої зустрічі, в якій пан Юрій бачить містику української передбачуваності долі. Колись, ще у дитинстві, він забіг до неї на подвір’я і попросив напитися. Хлопець тоді навчався у восьмому класі, а Марія – у другому. Пан Юрій каже, що у народі вважалося, якщо дівчина дасть хлопцеві води, то згодом вони будуть разом. Через деякий час усе так і сталося. І він написав у вірші «Чарівний кухлик»:

Щиро дякую, кухлик-провидцю,

Спільну долю колись нам прорік,

Вдарував нам кохання криницю,

Благодатну і щедру повік.

Пан Юрій зростав у родині, де хороші батьки виховали четверо дітей, його дружина пані Марія – у родині, де було п’ятеро дітей. Відтак, сімейні цінності для них завжди були у пріоритеті.

Пан Юрій каже, що найбільшим його надбанням є дружина,  діти та онуки – син Геннадій, його дружина Лариса, їх діти Людмила та Юрій, які живуть в Івано-Франківську,  дочка Тетяна та зять Олег, їх діти Олександр і Ліза (нині вони в Едмонтоні у Канаді) та син Микола з невісткою Оксаною й онуком Павлом, з яким живе Юрій Гнатович з дружиною у Гаях-Шевченківських.

У книзі «Намисто» Юрій Гнатович пише:

Наші діти, онуки – то крила,

Що натхненно летять у майбутнє.

Додають нам терпіння і сили

Обминати дрібне і непутнє.

На підльоті невтомні лелеки

В подарунок несуть правнучаток.

І життя простягає далеко,

Знов отримує новий початок.

 

“Окрасою” книги стала світлина онучки–моделі

 

Книга «Намисто» Юрія Якубовського вийшла у світ у тернопільському видавництві «Підручники та посібники». А прикрасило її обкладинку фото Людмили Савків – онучки автора, переможниці конкурсу «Міс Незалежність Прикарпаття». Дівчина стала першою віце-міс та переможницею у номінації глядацьких симпатій  у 2018 році в Івано-Франківську.  Вона також є обличчям ювелірного дому Zarina, модельної агенції,  демонструє  колекції багатьох дизайнерів,  її фото друкують у відомих глянцевих виданнях.

«Поезію я писав завжди, ще зі школи, – розповів Юрій Гнатович. – Писав про все, про що думав, мріяв, що мене оточувало. Творив і ліричні вірші, і патріотичні. Писав про те, що я бачив у повоєнні роки. А тоді рік за роком додавав вражень від життя. І все це складав у шухляду. І ось тепер, на схилі літ,  діти вирішили допомогти мені видати поетичну книгу. Тому можу сказати однозначно: «Намисто» – книга мого життя».

Читачів, мабуть,  цікавить, де я познайомилася з цим  творчим чоловіком, якого Бог наділив гуманітарним, і технічним даром. Відповім: на презентації його книги «Намисто», що днями відбулася у Тернопільській центральній міській бібліотеці.

«Я щиро вдячна автору книги «Намисто» Юрію Якубовському та другу і меценату нашої бібліотеки Ользі Колос за першу  презентацію цього нововидання саме у нас, – сказала директор Тернопільської міської центральної бібліотечної системи Світлана Козелко. – Постійні наші читачі, що завітали на захід, отримали велике задоволення від віршів поета та від спілкування з людиною, що має такий багатий життєвий досвід, талант і  мудрість».

«Книга, яку нині презентують, – зазначила Ольга Колос, –  називається «Намисто», бо у ній немов нанизано вірші на різні теми. Пан Юрій пройшов життям від високих інженерно-наукових технологій до віршів. Він писав книгу усе життя, і  нині ця людина не перестає дивувати – шукає в усьому позитив, дивиться у майбутнє з оптимізмом.

З родиною Юрія Гнатовича я знайома давно, ще з тих пір, як син пана Юрія Геннадій був у нас на весіллі дружбою. Такими сімейними традиціями і цінностями, що мають Якубовські, можна тільки захоплюватися і брати їх за приклад.

Я не перестаю насолоджуватися трепетним ставленням Юрія Гнатовича до дружини, люблю спостерігати, як ці люди крізь роки пронести любов та повагу один до одного, і це мистецтво плекання справжньої родини  передали дітям та онукам».

 

Смерть ходила за ним, але життя любило його більше

 

Юрій Якубовський вдячний своїм ангелам-охоронцям, адже розповів, що смерть понад 30 разів була біля нього. Народився він у час війни, у 1943 р., з затягнутою на шиї пуповиною, не дихаючи. Але мав жити.

У рік і три місяці зі скрині переліз на вікно, де на літо вийняли внутрішню раму. Розбив головою скло. Лікарям довелося провести операцію. Був у комі. Борозна на голові залишилася на все життя.

У п’ятирічному віці, босоніж пасучи корову, суттєво розрізав ногу. У другому класі у монтерів районної мережі радіомовлення при пошті, де бухгалтером працювала його мама, попросив велосипед, щоб покататися, не сказавши, що не вміє їздити. І відразу прямісінько вцілив у… телефонний стовп. Пригадує, через кілька хвилин повернулася свідомість, на нього лила воду мама. Як згодом з’ясувалося, було за щастя, що хлопець в’їхав у той стовп, бо за ним був глибокий яр.

Коли завербувався на роботу на Донбас, якось запізнювався на зміну, перебігав колію. І раптом – зустрічний поїзд на другій колії, на який не очікував. Уже падаючи з насипу, усе зрозумів. Встав, подякував ангелові-охоронцю і неспішно побрів на роботу.

Під час служби в армії в Ульяновську пішов з колегами по службі до Волги. Нахилився до води і… опинився у річці. У шинелі, чоботах та ще й грудневого дня молодого солдата вмить підхопила сильна течія. Хлопці швидко зорієнтувалися, витягнули з води. Пам’ятає, як командир завів у найближче кафе, купив склянку горілки, наказав випити залпом…

«Також у житті мене било током, падав з дерева, – ділиться Юрій Гнатович. – Поряд зі мною вдаряла блискавка, травмувався у столярному цеху, на мене падав вазон з балкона п’ятого поверху. Уник кількох ДТП, потрапляв під таксі, але таксист вчасно вирулив. Під час кермування натрапив на глибоку вибоїну на дорозі, був за мить до лобового зіткнення, авто розвертало, зупиняло біля прірви, «кидало» під зустрічне авто, машина мала перекинутися, але в останню мить зупинялася. І я продовжував жити. І живу, дякуючи долі за все…»

 

 

Галина ВАНДЗЕЛЯК

На фото:  під час презентації книги «Намисто» у Тернопільській центральній  міській бібліотеці автор Юрій Якубовський з директором Тернопільської міської центральної бібліотечної системи Світланою Козелко,  бібліотекарями Ольгою Уніят та Оксаною Будзанівською  і другом та меценатом бібліотеки Ольгою Колос

 

З книги поезії  Юрія Якубовського «Намисто»:

Моя мрія

 

Є у мене хороша мрія.

Ніжна, радісна, чиста, ясна.

Всі зовуть її просто Марія,

Я ж – кохана Марічко моя.

 

Як люблю твої лагідні очі!

І усмішку ласкаву твою.

Серце в грудях співає, стукоче,

Як люблю тебе раду й сумну!

 

Щирий сміх – то задума раптова.

А співаєш – і серце співа.

Ти у всьому, Марічко, чудова,

Я люблю тебе, мріє моя!

 

Щастя

Я вчора зустрівся із щастям!

У платтячку світлому, з кісками,

За руки матусі і татка

Трималось, мов парус човна.

 

Воно лепетало щось радісно,

Співало, стрибало, сміялося.

А рідні від щастя аж сяяли,

І щастям впивались сповна.

 

А поруч пливли лімузини,

І в них – молоді і пихаті,

В очах – недоступність і зверхність.

Між ними і світом – стіна.

 

А того не знали, не відали,

Й, мабуть, ні за що б не повірили,

Що щастю із кісками-змійками –

Найвища на світі ціна.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*