gazpostach

Я якийсь ненормальний…



Напевно, я точно якийсь ненормальний… Там, де інші щиро вірять людям, підтримують і співпереживають, я сумніваюся, «чіпляюся» і задаю дурні питання…

От вчора у Фейсбук попросили репосту для однієї жахітливої інформації: у заповідній зоні охоронець жорстоко розстріляв двох лебедів… Багато сердешних людей почало відгукуватися. Мене теж обурив факт злочину. Але що дасть репост? Воскресить птахів? Ні! Накаже охоронця? Ні! То, може, авторові допису краще звернутися в поліцію, а не до фейсбучних друзів. Я розумію справжню причину репостів – чим їх більше, тим швидше відгукнуться рекламодавці. Про мораль не йдеться.

Так само співчуваю одним та обурююся вчинками інших, коли пишуть, наприклад, що вчора водій маршрутного автобуса вигнав з салону дитину, коли та показала посвідчення члена сім’ї загиблого в АТО. Просто байдуже сказав, що вже є дозволена кількість пільговиків і «скільки можна вас возити»… Сволота, однозначно, інакше не скажеш. Але не розумію наступної фрази: «Давайте зробимо його «відомим». За такий вчинок треба в морду бити, а не відомим робити.

Чи ось такий факт. У Тернополі на вулиці Богдана Хмельницького на місці бару «Волинь» відкрили чоловічу перукарню чи барбершоп «Сокира». Одні люди мають там бізнес чи роботу, інші із задоволенням отримують елегантні зачіски. І начебто всім добре. Лише в мене виникають «дурні» запитання. Якщо перукарню назвали «Сокира», то там що: стрижуть, як сокирою? Дочитуюся до реклами на вікнах і, о Боже, – «стрижемо бороди, вуса і… голови». Тепер кожного дня їду автобусом тією дорогою і приглядаюся, чи не стоїть біля перукарні плаха із загнаною в неї сокирою і не валяється відрубана… ой, «відстрижена» голова. Я ж досі був переконаний, що можна стригти волосся на голові, але щоб голови!!! Точно ненормальний…

Причому я був таким і раніше. Пригадую, стояв колись на вулиці Злуки невеличкий металевий кіоск, у якому ремонтували годинники. Мешканцям довколишніх будинків зручно, бо близько. А я й до цих майстрів причепився. Не сподобалося, що на кіоску було намальоване ковадло, а біля нього – дужий козак із молотом. То хіба такими інструментами слід ремонтувати годинники? Власник майстерні навіть образився на мене, телефонував з претензіями: можна було й усно попередити про невідповідність, не обов’язково відразу в газету писати… Та можна було. А хіба не можна самому трохи мислити?

Зрештою, я ж нікого не звинувачую. Лише висловлюю своє сприйняття і свої думки. Суб’єктивні.

Кожен багатій може на власний розсуд назвати свій магазин. Скажімо, військовий магазин «Швейк». Свого часу я читав роман «Пригоди бравого вояка Швейка» чеського письменника Ярослава Гашека. І, зізнаюся, бравий вояка мені дуже симпатизував. Але назвати його ім’ям військовий магазин?! Достатньо було заглянути у Вікіпедію, де сказано, що «Йозеф Швейк, чех, торговець собаками, якого вже один раз комісували з австро-угорської армії через «недоумство», знову призваний як «гарматне м’ясо» з початком Першої світової війни». То кому продають у цьому магазині амуніцію? Недоумкам, чи гарматному м’ясу? Складається враження, що назву цьому магазинові придумали в російській Федеральній службі безпеки. І аж ніяк не українці. Бо хіба мало у нас своїх військових героїв? Уявляєте, як «круто» звучали б назви військових магазинів «Наливайко», «Сірко», «Сагайдачний», «Гамалія», «Богун» тощо… Так ні ж, маємо «Швейка»…

Або ще одне, як вам таке незвичне і неординарне поєднання – салон квітів та декору «Трава»… Я так розумію, що назва магазину мала б зацікавити покупців, заінтригувати, змусити зайти і купити щось для душі та серця. Не буду казати про інших, але я в цей магазин ще не зайшов жодного разу, хоча він недалечко від мого дому. А якщо мені потрібні квіти, йду зайвих півкілометра на вулицю Київську – там же квіти продають, а не траву. Хоча, не виключаю, і цей магазин з такою незвичною назвою має своїх прихильників. А я ж лише висловлюю власні «ненормальні» думки.

Та що там казати, мене не розуміє навіть дружина. Учора ввечері, коли я змучений після робити вже спав, повідкривала вікна і на ніч забула їх закрити. Посеред ночі я прокинувся від неймовірного холоду. По дорозі від ліжка до батареї встиг «накласти» міськтеплокомуненерго, бо часом вночі люблять економити, але батареї були гарячими. Ліквідувавши справжню причину холоду, ще трохи поспав, та зранку мусив щиро «подякувати» дружині. Ну що ж ти… кажу, не розумієш, що на вулиці грудень… І знаєте, що вона мені відповіла? «Ти якийсь ненормальний… Знову чіпляєшся?»…

Можливо. Як казав мій улюблений сатиричний герой Йозеф Шейк: «Я думаю, що на все треба дивитися неупереджено. Кожен може помилитися, а коли про щось дуже довго розмірковувати, то найвірогідніше, що таки помилишся».

Ви вважаєте мої роздуми помилковими? Тоді, словами Швейка, «я людина вельми терпелива, можу вислухати і чужі думки».

Іван СУМНИЙ

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*