Повідомити новину

Поширити:

Володимир Володимирович Колінець  народився 19 вересня 1950 р.  у  с. Кудинівці Зборівського району. Це відомий у нашому краї громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець, педагог, народний депутат Верховної Ради України першого скликання, Тернопільської міської ради першого скликання, обласної ради – другого скликання. Днями йому присвоєно  звання «Почесний громадянин міста Тернопіль».

  • Володимире Володимировичу, хто рекомендував вашу кандидатуру?
  • Подання на мене зробили міська і обласна організації Народного Руху України. У 2015 р. з’їзд НРУ висунув мене кандидатом у депутати до Верховної Ради, але я вирішив не балотуватися, а дати дорогу молодим.
  • За які заслуги ви стали почесним громадянином нашого міста?
  • У Тернопіль прибув у 1985 р. на роботу у  педагогічний інститут, де викладав історію давньої української,  російської та зарубіжної літератури та латинської мови. Приїхав з Києва, де навчався в аспірантурі в Інституті літератури АН УРСР та працював викладачем латинської  мови у Київському університеті. На той час ці заклади були центрами українства. Тоді й  познайомився з патріотично налаштованою інтелігенцією столиці – М.Вінграновським, В.Брюховецьким, І.Драчем, О.Гончарем, Д.Павличком, А.Погрібним, В.Яременком та іншими. З цими патріотами підтримував стосунки, працюючи у Тернополі.

Через свого колегу по аспірантурі, земляка О.Астафєва на початку 1980-х познайомився з такими відомими тернополянами, як Г.Петрук-Попик,  І.Герета, І.Ляховський, Б.Ткачик, М.Левицький, іншими. Головною темою нашого спілкування була Україна. Під час перебудови відразу взялися за пробудження людей від комуністичної сплячки.
А коли київська інтелігенція виступила з ідеєю створення Товариства української мови, Народного Руху,  «Меморіалу», ми, тернополяни, це підтримали. Таким чином, у  Тернополі в грудні 1988 р. було створено перше в Україні Товариство української мови,  а в ніч з 24 на 25 березня  1989 р. – перша обласна організація Народного Руху. Влітку 1989 р. було створено «УАЗІС» та «Меморіал». Я брав безпосередню участь у створення цих організацій, був у складі їх керівних органів. Г. Петрук-Попик, М. Левицький, М. Куземко і я увійшли до складу оргкомітету з проведення Установчого з’їзду Народного Руху.

  • Після створення у Тернополі крайової організації Народного Руху почалися перші мітинги, походи до обкому, інші акції, в яких ви брали активну участь.
  • Так, час вимагав від нас рішучих дій у боротьбі за становлення України. Я часто друкувався у нелегальних тоді газетах, які ми випускали у Вільнюсі: «Тернове поле» «Дзвін». У Тернополі наприкінці 1980-х – початку 1990-х років, тобто ще до проголошення незалежності України, я закликав тернополян до боротьби. Це, вважаю,  моя найбільша заслуга перед  Тернополем, і цим я пишаюся.

Тоді я твердо вірив, що ідея відновлення національної державності України реалізується,  тому, не зважаючи на всі погрози з боку комуністично-кагебістського табору, упевнено йшов уперед.

  • Ви одночасно були депутатом Верховної Ради від Тернополя і депутатом Тернопільської міської ради. Які ваші найбільші заслуги перед тернополянами за час депутатства?
  • У Тернополі мене тоді добре знали, бо рішуче виступав проти комуни і Москви майже на всіх мітингах, тому й обрали мене до двох рівнів рад. Тоді це було можливим.

Як депутат міськради я був одним з ініціаторів того, щоб уже у перший день роботи сесії, 29 березня 1990 р., прийняти Постанову «Про національну символіку», що й було зроблено. Перший пункт її звучав так: «На території, яка підпорядкована Тернопільській міській раді, відновити українську національну символіку – синьо-жовтий прапор, герб-тризуб і виконання гімну «Ще не вмерла Україна». Відтоді на будівлях міськради, державних установ Тернополя замайорів синьо-жовтий прапор. Я був одним з ініціаторів знесення пам’ятника Леніну і чи не найбільше доклався до того, щоб його таки знесли. Також ініціював перейменування у Тернополі вулиці Леніна на проспект С.Бандери, прийняття міськрадою «Універсалу про владу», відповідно до якого у Тернополі компартію відсторонили від влади, а також постанови про націоналізацію у Тернополі майна компартії і комсомолу. Мене обрали головою комісії міськради з питань соціальної справедливості і привілеїв, членом комісії Тернопільської міськради зі з’ясування обставин державного перевороту 19-21 серпня 1991 р.

  • Розкажіть про свою тодішню діяльність у Верховній Раді.
  • Був членом радикальної фракції Народної ради, виступав з трибуни ВР з антиімперськими, антикомуністичними промовами, також був одним із семи депутатів, які підтримали студентське голодування у жовтні 1990 р.,  голодував разом  зі студентами на площі тоді ще Жовтневої революції. Постанова ВР щодо вимог голодуючих студентів, як відомо, прискорила здобуття незалежності України.
  • Що ви зробили для Тернополя після закінчення депутатських повноважень?
  • У 1994 р. мене  обрали головою Зборівської райради і райвиконкому. Працював там до 1998 р. Але з Тернополем зв’язків не поривав. Був депутатом обласної ради від Тернополя. Після роботи в Зборові працював в обласному інституті післядипломної освіти, з 2002 по 2008 р. –  заступником начальника облуправління культури, з 2006 р. і донедавна  – за сумісництвом старшим викладачем кафедри українознавста в ТНЕУ. Працюючи на таких посадах, я не міг не проводити національно-патріотичного виховання серед  вчителів, працівників культури, студентів. Також я –  журналіст, член НСЖУ, опублікував на політичну, історичну, владну тематику понад 300 статей. У багатьох публікаціях викривав корупцію і хабарництво  державних чиновників. Критикував за антидержавні, антинародні дії наших президентів, прем’єрів,  обласне і міське керівництво, ректорів вузів, був переможцем Всеукраїнського журналістського конкурсу в номінації «Журналістське антикорупційне розслідування».

Викривальні виступи на мітингах,  статті мали для мене і певні наслідки. У 2005 р. мені влаштували автокатастрофу, внаслідок якої я став інвалідом 2 групи. У 2009 р. мене побили на сходовій біля квартири, грошей не забрали, а лише  посвідчення. Але я не зламався.

  • Чим ви займаєтеся тепер?
  • Брав участь у Помаранчевій революції, революції Гідності, був речником Майдану від обласного штабу спротиву. Їздив туди і з членам товариства ім. Богдана Лепкого, і Народного Руху. Тепер активно займаюся громадсько-політичною діяльністю. Є членом партії НРУ, «Меморіалу ім. Василя Стуса», товариства ім. Б.Лепкого, проводу Української Народної Ради, першим заступником голови обласного Конгресу української інтелігенції, полковником козацтва «Подільська січ». Тернополяни часто звертаються до мене за порадами, я їх уважно вислуховую і, чим можу, допомагаю. Матеріально й морально підтримую воїнів АТО. Якби не стан здоров’я і вік, я без вагань пішов би добровольцем на фронт.

У Києві квартиру не отримав, хоч і міг мати її без проблем, а повернувся у Тернопіль, як і обіцяв виборцям. Повернувся у місто, яке люблю…
Розмовляла Олена РАК