29.01.2023 01:17

Повідомити про новину

Поширити:

Віталій Вітрук – доброволець батальйону «Карпатська січ». На передовій тернополян, прихильник «Свободи» й «Соколу» – від перших днів повномасштабної війни.

Без звання, жодних гарантій, заробітної плати і так далі, але з великим серцем, сталевою волею, правдивою любов’ю до своєї країни, гострим відчуттям справедливості та незламністю духу.

За плечима вчителя фізкультури, маркетолога й таргетолога, а нині – піхотинця, вже – Броварі, Ірпінь, Харківщина й Донеччина.

Зараз боєць із позивним «Вітер» – на кількаденному військовому навчанні. Вдосконалює майстерність і здобуває нові знання й навички, щоб якомога швидше повернутися на «нуль» та ще вправніше нищити ворога.

Речення завершує у День Гідності і Свободи.

-…важливий переломний період в нашій сучасній історії. 21 листопада 2014-го. Коли ми всі об’єднались та показали світу, а найперше – собі, що є нацією та можемо консолідовуватися довкола спільної ідеї, відстоювати її та боротися за неї, незважаючи на загрозу смерті й те зі заходу, сходу, півдня чи півночі ми. Довели, що гідні бути свобідними.

Про особливість війни та перші втрати

До 24 лютого я…

– …займався своїми справами: виховував сина, працював, тренувався, займався спортом, подорожував… І так було би й далі, але 10 місяців тому НЕбратський нам сусід та зграйка йолопів вирішили напасти на мою країну… Та вони не врахували єдиного: мій нарід неможливо перемогти, його можна лише знищити. Ні перше, ні друге їм не вдасться!

24 лютого я…

– …ні миті не сумнівався. Спільно з побратимами став на захист своєї країни, нації, близьких. Пішов добровольцем у «Карпатську січ», хоч за своїх 35 років автомат тримав у руках усього двічі: в 11-му класі, на уроці ДПЮ, й за тиждень до повномасштабної війни, на військовому вишколі. Тримав руку на пульсі подій. Розумів, що через кілька днів-тижнів буде війна…

Особливість цієї війни… 

– …хіба те, що Україна опинилась між двома роздутими світами, котрі до початку повномасштабного вторгнення позиціонували себе як безкомпромісні та сильні. Опинилася й зараз дорогою ціною відстоює, чи навіть оберігає, цивілізовані цінності. А так – то кожна війна є особливою для народу, який на ній гине.

Перший бій…

– …у зв‘язку зі специфікою нашої роботи прямих стрілкових зіткнень майже не було. Були поодинокі сутички. Не більше. Та щогодини – регулярні артобстріли, мінометні прильоти, танки, РСЗВ, а на сході додалася ще й авіація…

Кожен виїзд на бойове завдання… 

– …для мене, до 24 лютого не військової людини, був як останній. Розумів, що назад можу не повернутися, і був готовий до цього.

Перші втрати… 

– …втрати були щодня. Кожного дня в розташуванні чи на позиціях отримували сповіщення про загибель побратимів.

Дарунок бабусі, справжнє диво та оснащення окупантів

Ніколи не зітреться з пам’яті…

– …бабуся з Київщини. Років десь 70. Підійшла до нас й каже: «Хлопці, зачекайте, я вам маю щось дати». І пішла. Важко так. Ледь-ледь… За якийсь час повертається. З візочком. У ньому – пакети. А в них – бронік, каска, тактичні окуляри та ще деякі речі, що зараз дуже доречні в боротьбі з окупантом. «Хлопці, ви наша надія! Не дайте тій сволоті сюди прийти», – попросила старенька.

Як після таких моментів можна не захищати свою землю та свою націю?!

На передовій вражає…

– …дух братерства. Люди – зовсім різні, різних поглядів, різних вподобань, способу життя, але всі об’єднані спільною справою: вигнати ворога з нашої землі.

Дива на війні… 

– …трапляються. І те, що я дожив до сьогодні, для мене вже є дивом. Ситуації були різні… Наприклад, в Ірпіні.

Наша група зупинилася в одній з будівель на першому поверсі. Втома валила з ніг. Хлопці заснули. Десь за годину почався мінометний обстріл. Щомиті його інтенсивність зростала. Я вийшов надвір. Ніч стояла темна, й кожен приліт, наче розпанахував небо. Усе ближче й ближче до нашого сховку. Зрозуміло, обстріл корегується з повітря. Розбудив хлопців. Кажу, потрібно йти в підвал, розташований метрів за 60 від цієї будівлі. Там – безпечніше. Стали один за одним. Розуміли, щоб добігти в укриття матимемо три секунди між прильотами… Нерви, мов струни. Черговий приліт і …рушили. Я був уже в дверях підвалу, коли за плечима – вибух. Озираюся… Вибухова хвиля крайнього хлопця буквально закинула в підвал. На щастя, він відбувся тільки легкою контузією. Всі тоді залишися живими. Бо вчасно встигли… Відчули… А видовище було, як у справжнісінькому бойовику.

«Передок» чи «нуль» – це… 

– …особливий світ, де дні течуть за своїми правилами. Тут особливо гостро розумієш, що твоє життя може обірватися в будь-яку мить…

Тільки на війні зрозумів… 

– …що таких як я – тисячі, котрі готові віддати своє життя заради майбутнього України.

Оснащення окупантів…

– …різне. Залежно від ролі конкретної армії/бригади/групи. В одних – лише заіржавілий автомат та гумові чоботи, а в інших – найкраще озброєння. Хоча в загальному вони мають значні проблеми зі забезпеченням та зброєю. Та ворога ніколи не можна недооцінювати.

Наступ з Білорусі та гумор під час війни

Світу зараз… 

– …не потрібна війна. Всі хочуть жити в комфорті, теплі, затишку. До того, що у нас зараз відбувається, більшості населенню Землі – байдуже. Лише маленькій частині різних цивілізованих країн хотілося б, щоб ця війна закінчилась перемогою України.

Тому нам потрібно стати ще голоснішими! Необхідно якомога ширше освітлювати напад росії на Україну, нагадувати про її попередні зазіхання на Чечню, Грузію, Молдову… Акцентувати, що ця недокраїна-терорист з ненаситним апетитом на нашій території не зупиниться.

Ядерний удар… 

– …мало ймовірний, на мою думку. Але зробити проблеми з АЕС та наробити катастрофи мокшани можуть.

Білорусь…

– …наступ малоймовірний. Але можлива підміна білоруських вояків на мокшан, які під виглядом білорусів за кілька місяців перетнуть наші кордони.

На сході України населення… 

– …було лояльним до нас та негативно налаштоване до ворога. Що на Київщині, що на Харківщині й Донбасі. Звичайно, люди – різні, різних поглядів. У сім‘ї не без …мокшана.

На війні гумор… 

– …розряджає напружену ситуацію, сприяє комунікації з незнайомими людьми – чи то місцевими жителями, чи побратими з інших груп. А ще – допомагає кепкувати з ворога. Приводів для цього московити нам дають предостатньо. Пригадую, орки драпали з Харківщини. Ми розсекретили їхній спосіб зв‘язку й деякий час слухали розмови. Відступаючи, вони багатьох своїх залишили. Та один, певне, якийсь дуже цінний командир був. Щодві-щотри хвилини намагалися вийти на зв’язок із ним. І так упродовж кількох днів. Тиша в усіх ефірах і тільки виклик його позивного. Так і хотілося відповісти їм, що дарма надриваються, він давно – «на концерті Кобзона», але… Ми слухали й мовчали, було весело спостерігати їхню розгубленість. Залишили того, кого мали забрати…

Але ще приємніше було чути, як командир ворожої артилерії відчитує новоприбулих «чмобиків». Мовляв, куди вони стріляють, бо ні виходів, ні прильотів він не бачить. А за якийсь час інші орки в ефірі кричать, що по них ніби-то свої стріляють… Помилочка у «чмобиків», схоже, вийшла.

Потреби фронту й контрнаступ

Мобілізація

– …це не знак «дорівнює» одразу на фронт, у бойові дії. Мобілізація зараз – це більше про навчання основам воєнного ремесла, роботі в команді, привчання до поводження зі зброєю, гартування характеру.

Щоб отримати базові знання, фундамент, чоловікові достатньо місяць-два. Мені, який прийшов з нульовою базою й страхом тримати автомат в руках, до виїзду на завдання знадобилося менше місяця навчань. І це в бойових умовах.

Мобілізація зараз – це також дати хлопцям, які вже місяцями перебувають на фронті, можливість бодай на деяких час піти на ротацію, змінити пекло на приємну мить перебування вдома, обійняти дітей, батьків, коханих… І ми, як громадяни однієї країни, маємо усвідомлювати це та об’єднуватися. Бо тільки спільно здолаємо ворога.

Мобілізація зараз – це об’єднання зусиль усієї нації задля перемоги! Разового донату в умовних 300 грн на ЗСУ – не достатньо! Як й апелювання до того, що «я працюю на роботі і з мене вираховують відсоток на допомогу армії». Цього замало! Кожен щодень на своєму фронті в міру своїх можливостей, здібностей, а головне – совісті, повинен щомиті робити все можливе й навіть неможливе задля наближення перемоги!

Перемовини…

– …з окупантом можливі лише про капітуляцію ворога.

Контрнаступ…

– …найперше – сотні чиїхось дітей, які загинули чи поранені, які віддали себе заради звільнення нашої землі.

Зима і війна… 

– …подвійне випробування характеру. Справляємося. Гріємось в основному буржуйками. Спимо в спальниках. За розкіш є можливість заночувати в підвалі, щоб вберегтися від обстрілів.

На передовій не вистачає…

– …на передовій завжди буде чогось не вистачати, будь то зброя, амуніція, продукти чи тепло.

Волонтери…

– …виконують величезний обсяг роботи і дають нам, конкретно нам, усе основне забезпечення. Вони, а ще друзі та знайомі – наше надійне плече. Щиро дякуємо за це! Кожному й кожній! Ви – величезні молодці! Ваша допомога у боротьбі з ворогом – неоціненна!

Про мову, перемогу та сім’ю

Ніколи не зрозумію… 

– …українців, які толерують чомусь російському: будь то мова, музика, російська віра православная, російський спорт, мистецтво й так далі. Рано чи пізно це принесе за собою смерть, розруху, покалічені долі, зруйновані міста та села. А носій «русского міра» стає причетним до цього і має нести покарання.

Цієї війни могло б…

– …не бути, якби не було московії, або якби кожен українець розумів та усвідомлював серйозність проблеми й небезпеку, яку несе московія та все, що з нею пов‘язано.

Мова… 

– …має значення. Для мене – це кров нації. Не буде мови – не буде нації. Зараз ми заражені «язиком», але позитивні зміни й наближення одужання є. Головне і далі радикально працювати над цим питанням.

Віра… 

– …у кожного своя. Вона допомагає рухатись вперед, навіть тоді, коли сил вже немає. Вона – стимул, двигун для кожного солдата. А в що вірити, то вже кожен обирає сам.

Моя сім’я зараз…

– …окрім синочка Тимура, родини – це ще й люди, з якими з перших днів – в окопах, під обстрілами. Люди, з якими пройшли пліч-о-пліч всі ці важкі дні, спали, траплялося, в одному спальнику, в одному підвалі, сиділи під обстрілами в одному або сусідньому окопі… Це і є моя нова сім‘я зараз!

На війні найстрашніше…

– …напевно, отримувати звістку про смерть побратима, або розуміти, наприклад, у момент масових обстрілів, що – це все, зараз і ти загинеш…

Українці, котрі виїхали за кордон… 

– …й активно допомагають звідти фінансами, забезпеченням чи пікетами, мітингами – молодці. А чоловіки, котрі втекли від війни за кордон… Ну, вам ще сюди повертатись, і ваші діти колись запитають: «Тату, а що ти робив під час війни?»…

Коли перемога…

– …хотілося б, щоб уже наступного року, але …побачимо. На жаль, не все від нас залежить. Мокшани будуть розхитувати ситуації у країнах наших союзників, і цим відтягуватимуть час. Ця війна може тривати і кілька років з перемінним успіхом.

Після війни…

– …продовжу жити попереднім мирним життям, виховувати сина, можливо, будуть ще діти. Усією родиною мешкатимемо десь у своєму будинку, їздитимемо на свою дачу на берег Чорного моря, десь біля Ялти.

За 5 років Україна…

…хотілося б, щоб розбудовувалася, була центром світу, яким і є зараз, але вже – без війни, без обстрілів, без щоденних трагедій.

 

 

 

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.