gazpostach

Військовий парад, Маяковський і «шоста колона»



Я дуже добре пам’ятаю серпень 2006-го. Над Донеччиною тоді впав літак російських Пулковських авіаліній, що виконував рейс з Анапи до Санкт-Петербурга. Загинули 160 пасажирів і 10 членів екіпажу ТУ-154. 155 загиблих були росіянами. Президент Віктор Ющенко оголосив в Україні траур і скасував частину урочистостей з нагоди 15-ї річниці української незалежності. Військовий парад теж скасували. 23-тє серпня в Україні оголосили днем скорботи.  Таке особисте рішення Ющенка тоді майже не викликало в українському інформаційному просторі жодної суперечки. Всі віддавали останню шану загиблим росіянам. За рік під Костянтинівкою звели пам’ятний меморіал. До російського вторгнення на український Донбас залишалося якихось 8 років…

2014-го проведення військового параду на Хрещатику в День незалежності вже ні в кого не викликало заперечень. Тоді зібрані нашвидкуруч та поспіхом екіпіровані добровольчі з’єднання українського війська відразу з параду відправлялися на гарячий та кривавий Донбас… Це був «час Ч» не лише для українського війська, а й для всієї держави.

Але чомусь за 2 роки в українському медіа-просторі розгорілися неабиякі дискусії щодо доцільності проведення військового параду з нагоди 25-ї річниці незалежності. Головним аргументом став матеріальний захист пенсіонерів та інших малозабезпечених українців. Мовляв, давайте витрачати гроші не на парад, а на ковбасу для знедолених. Утім, «ковбасний аргумент» виявився малопереконливим.

Загальновідомо, що таке «п’ята колона». Це – сукупність громадян, які чекають на прихід окупанта всередині країни, яка ось-ось стане жертвою агресії. Термін вперше виник під час громадянської війни в Іспанії у 30-х роках минулого століття, коли генерал Еміліо Мола, наступаючи на республіканський Мадрид чотирма колонами, заявив, що п’ята колона чекає на прихильників диктатора Франсіско Франко в самому Мадриді. І це була правда.

Час змінює не лише обставини, людей і мотивацію,  а й терміни. Коли в українському медіапросторі розгорілася  жорстка дискусія щодо доцільності проведення військового параду на честь 25-ї річниці української незалежності, відомий журналіст Віталій Портников припустив наявність в Україні не лише 5-ї, проросійської, а й 6-ї колони. Колони доморощених «патріотів». «Це колона тих, хто впевнений у власній правоті, чистоті і необхідності для України. Ця колона своїм щирим поривом нагадує тоталітарну релігійну секту, адепти якої не сумніваються, що лише їм належить монополія на правду й чесність. А всі інші – крадії і зрадники, «п’ята колона». Якщо з нашою «правдивою» сектою не погоджується влада – тим гірше для неї, значить, вона – крадійська й корумпована. Якщо з сектою не погоджуються колеги, вони – брехуни і зрадники», – написав Портников.

Із цим твердженням важко сперечатися. В часи жорсткої інформаційної та реальної збройної війни, коли щодня на лінії зіткнення з армією російських найманців і доморощених «орків» гинуть і дістають поранення десятки українських патріотів, складно говорити про «недоречність» українського військового параду. Всі розмови про його «вартість» і про те, що гроші ці краще було б «віддати пенсіонерам і знедоленим» нагадують промови «шостої колони» напередодні вторгнення зовнішнього агресора. Адже всім відома істина: хто не хоче годувати власне військо, годуватиме військо чуже. Про такі речі можна дискутувати у ситому й бешкетному Києві, а не у охоплених війною Авдіївці чи Майорську. Чим ближче до лінії фронту, тим менше заперечень щодо проведення у Києві великого військового параду. Принаймні від жодного бійця в зоні АТО такого не чув. І лукавлять ті, хто розповідає, що, мовляв, європейські країни, зазвичай, таких парадів не проводять. Проводять! Ще й як! І в Німеччині, і у Франції, і в Італії.

Те, що відбувалося на Хрещатику вранці 24-го серпня, можна без перебільшення назвати абсолютним єднанням народу та його війська. Війська зміцнілого, змужнілого, модернізованого, сильного. І накрохмалені вишиванки гостей гармонійно виглядали на тлі нових одностроїв українських вояків, які, нарешті, позбулися пострадянського дизайну й атрибутів.

«Наша армія – дійсно народна. Це ви, шановні українці, платники податків, купили чи відновили для війська танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери, ці зенітно-ракетні комплекси й реактивні системи залпового вогню», – пояснив доцільність військового параду у день ювілею незалежності Президент Петро Порошенко.

Я впевнений, що Президентові як Головнокомандувачу не соромно було дивитися у вічі людям. І техніка, і вояки, які йшли колонами Хрещатиком 24-го серпня, були вже геть іншими, ніж два роки до того, у серпні 14-го. Військо, зібране фактично з нуля після занепаду й саботажу часів Януковича, сьогодні виглядає як цілком боєздатна і сучасна європейська мілітарна одиниця. «Піони», «Буки» та «С-300», що впевнено їхали Хрещатиком – переконливе підтвердження цьому. А легендарний у світі український танк «Булат» тепер на службі Збройних сил України. Ефективність військової реформи Порошенка – на показ. І справа не лише у новій військовій формі.

Але головне – це молоді хлопці з орденами на грудях. Це – герої сучасної України. Саме вони відстоюють незалежність нашої країни. Молоді хлопці, яких зустрічали оваціями та сльозами на очах. Вони як ніхто знають ціну нашої незалежності.

Нинішнє святкування Дня незалежності – це  пам’ять про тих, то загинув. Серед них два «кіборги» – Ігор Брановецький і Сергій Колодій. Їх подвиг удостоєно Зіркою Героя, посмертно. Про кожного, хто йшов Хрещатиком, можна знімати фільми та писати романи.  Їх подвиг – уже безсмертний. Наприклад, для ворога, як жахливий сон,  звучить позивний «Сумрак». Саме під командуванням Ігоря Гордійчука десантники утримували Савур Могилу. Вони змогли вижити.  З рук Президента Гордійчук-«Сумрак» отримав  погони генерал-майора. Головнокомандувач навіть порушив протокол. Порошенко сам рушив назустріч «Сумраку», йти якому допомагали двоє побратимів.

Зрештою, цей парад нашим героям потрібен був більше, ніж нам. Таке військо – куди серйозніший захист, аніж  Будапештський меморандум. Ці слова Президента були адресовані нерішучій Європі, котра виступала гарантом  територіальної цілісності України в обмін на відмову від ядерної зброї.

Давній постулат «Армія з народом» логічно продовжив у своєму виступі Петро Порошенко. Не обійшлося і без сарказму на адресу ворога: «Наш парад  – це сигнал і ворогу: українці готові і надалі боротися за свою незалежність. І тому агресор нехай краще згадає мудру пораду російського поета Володимира Маяковського: «Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль!»

Саме цю цитату, наведену Порошенком, російські ЗМІ миттєво піддали цензурі. Всі згадки про Маяковського у виступі українського Президента в російських медіа були вилучені. Значить, правильно робимо. І вірний шлях торуємо. Вперше за багато років був на параді особисто. І жодна «п’ята» чи «шоста колона» цьому ніколи не завадить.

Єгор ЧЕЧЕРИНДА,

журналіст

 

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*