gazpostach

“Вдячність для вчителя – це здобутки його учнів”



Сьогодні  ми святкуватимемо особливе свято. Свято людей, котрі навчили нас читати, писати, розв’язувати складні рівняння, використовувати формули, підтягуватись, власноруч виготовляти табуретки… Свято людей, які щодня опікуються нашими дітьми, виховують у них мудрість, терпіння, спрагу до знань. Так, цієї п’ятниці ми  вітатимемо їх – учителів.

Впродовж останніх років шкільна галузь зазнала чималих змін, її реформували, удосконалювали. Ми неодноразово проводили інтерв’ю з різноманітними чиновниками, які описували прекрасну школу майбутнього. Цього ж разу, напередодні свята, вирішили поспілкуватися зі звичайним учителем однієї із тернопільських шкіл, щоб побачити оці зміни зсередини та й дізнатися, яке воно – життя шкільного учителя.

Отож, знайомтеся – Ярослав Човник, учитель історії Тернопільської школи №13. Ярослав працює у цьому навчальному закладі уже 18 років. І добре знає, як змінюється типова українська школа у світлі реформ та інновацій.

“Я родом з Теребовлі. Навчався там у міській школі №1. Зізнаюся, змалку не мріяв про вчительський фах. Та що там, якби мені колись сказали, що я стану вчителем, розсміявся би. Однак у нашій школі викладав історію дуже хороший учитель – Василь Іванович Мазун. На його уроках ніхто не шумів, не бешкетував. Ми слухали його, мов зачаровані. Тож історія – це той предмет, який я знав чи не найкраще”, – розповів Ярослав Богданович.

Тому, коли постало питання про подальше навчання, пан Ярослав, не задумуючись, вступив у Тернопільський педагогічний інститут на історичний факультет. Далі була служба у війську. Тоді – пошук власного шляху. І так склалося, що Ярослав потрапив у школу №13. З того часу не уявляє життя без улюбленого навчального закладу і без учнів.

Запитали ми учителя, наскільки змінилася школа упродовж останніх років і чи в кращий бік.

“Відколи я працюю, відтоді нашу освіту і змінюють (сміється). Увесь час у шкільному житті щось відбувається. Та хочеться, щоб ці зміни мали якісь результати. Є велика надія на останню реформу – НУШ. Нині вона торкнулася учнів молодших класів. Наразі чую доволі позитивні відгуки. Далі побачимо”, – ділиться педагог.

Цікаво, як вчителю вдається у сучасному світі комп’ютерних ігор, соцмереж заохотити школяра прочитати книгу, вивчати історію?

“Так, направду, з цим є труднощі. Сучасні діти радше сядуть за комп’ютер, ніж за книгу. Та я увесь час наголошую, що, не знаючи минулого (тим паче, що історія нашого краю дуже багата, звитяжна, нам є чим пишатися),  важко збудувати майбутнє. У нас, істориків, є такий професійний жарт: незнання історії не звільняє від відповідальності. Хтось з дітей чує мій заклик, цікавиться, а хтось…” – розповідає вчитель.

Ярослав Богданович каже, хоча, на його думку, книга – найкращий скарб, звідкіля можна і треба черпати знання, не слід відкидати застосування сучасних технологій. На уроках учитель часто використовує різноманітні гаджети, навчає дітей, як правильно з їх допомогою шукати ту чи іншу інформацію, проводить презентації, вікторини тощо.

Спілкуючись про сучасні технології ми мимоволі зачепили одну з найболючіших та актуальних тем – дистанційне навчання. Чи стало воно викликом для учителів?

“Ех… Це був виклик для усіх: вчителів,  учнів, і, певне, найбільше – батьків. Скажу вам, як батько двох школярів, це було дуже непросто. За перший тиждень дистанційного навчання у мене вдома згорів комп’ютер і зламався ноутбук. Тому що було надвелике навантаження. Адже і мої діти вчилися, і я навчав учнів. Але зрештою, долаючи масу перешкод, ми з цим впоралися», – зізнається пан Ярослав..

Дистанційне навчання, напевне, найважче організувати для точних наук. Якщо я можу сісти перед комп’ютером і довго розповідати про історію, спілкуватися з дітьми, обмінюватися думками, то, до прикладу, учителю фізики чи геометрії це вже буде зробити складніше. Однак, думаю, що школа вже готова і до цього випробування”, – зауважив учитель.

Наприкінці розмови вирішили запитати: “Ярославе Богдановичу, вчитель – вдячна професія?”

“Ой, ви по найболючішому б’єте, – зізнається педагог.  Вважаю, що для держави освіта, медицина, економіка і охорона мають бути основними галузями, на які слід звертати увагу. На жаль, сьогодні престиж професії учителя перебуває на дуже низькому рівні. Діти вже не так охоче, як колись, вступають на історичний, фізико-математичний факультети.

Робота учителя – дуже важка. У мене є такі знайомі, які кажуть: «Що в тебе за робота? Прийшов, поговорив та й пішов додому». Якось одного із таких “знавців педагогіки” взяв на уроки. Він одного уроку не витримав, втік (сміється).

Учительська робота – надважлива. Ми ж формуємо майбутнє нації. Як навчимо дітей, таке й матимемо майбутнє”.

А вдячність, каже учитель історії, не купюрами вимірюється. Вдячність для вчителя – це здобутки його учнів, це результативно виконані завдання ЗНО, на олімпіадах. А ще, коли бачиш, як твої учні досягають успіху у житті.

“Хотів би звернутися до батьків. Щоб виховати, сформувати справжню особистість, потрібна не лише праця вчителя, а й ваша. Давайте разом, у тандемі виховувати гідне майбутнє нашої країни”, – наголосив Ярослав Човник.

Дорогі учителі, редакція газети “Свобода” щиро вітає вас із професійним святом. Бажаємо наснаги, терпіння, вдячних та спраглих до знань учнів. І будьте усі здорові!

Зоряна ДЕРКАЧ









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*