Уроки історії потрібно пам’ятати

Революція Гідності, російсько-українська війна зачепили чи не всі українські родини. У багатьох були рідні чи друзі, котрі поклали життя на вівтар незалежної України. Багато хто продовжує захищати нашу землю від російського агресора. 
Варто згадати медиків, волонтерів, підприємців, масову жертовність нашого селянства – цей своєрідний здвиг нації  ще раз підкреслив, що українці мають здатність до об’єднання у найнебезпечніші моменти. Але в нас завжди був своєрідний внутрішній ворог – ідейні протиріччя політичної еліти, недалекоглядні політики, які час від часу намагалися розхитати човен, на якому сидять. Але уроки історії потрібно пам’ятати.
2017 рік указом Президента був оголошений Роком Української революції 1917–1921 років. Під час героїчних і трагічних подій наш народ створив національну державу з усіма належними ознаками: територія, кордони, органи влади, символи, військо, гроші, мова. Розбудовою Української Народної Республіки, Української Держави та Західно-Української Народної Республіки українці довели своє прагнення до соборності. Уперше після століть бездержавності відбулося об’єднання східних і західних земель. Ключовим рушієм Української революції 1917–1921 років був народ і військовики, зрештою, й політична еліта, що пройшла шлях від ідей політичної автономії та федералізації до державної незалежності. Ця революція була явищем загальноукраїнським, проте повною мірою втілити у життя ідею відродження державності так і не вдалося, передусім, через протиріччя політиків, недостатню консолідацію суспільства і, як наслідок, отаманщину, внутрішнє самопоборювання.
У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупантів. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Раніше, 1918-го, Румунія окупувала Буковину, 1919-го до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднали до Польщі.
Поразка Української революції призвела до нищення українців голодомором, більшовицького терору і репресій, на західноукраїнських землях – пацифікації 1919–1920-х років, маріонеткового утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки зі столицею в Тернополі, пацифікації 1930 року.
Історія має здатність повторюватися. Нині, як і сто років тому, Україна знову захищає свою незалежність від російського агресора. У цій війні слід пам’ятати, до чого призводить розбрат, і не допустити тих трагічних прорахунків, які призвели до поразки Української революції 1917–1921 років. Адже дії російських окупантів є неймовірно схожими на те, що робили більшовики 100 років тому: створення маріонеткових паралельних «органів влади», надання їм військової допомоги, і, таким чином, формування переконання, що зовнішня агресія нібито «внутрішня громадянська війна».
Уроки історії треба пам’ятати, щоби наші політики не повторили долі діячів часів 100-річної давнини. І в еміграції не писали мемуарів, як вони боролися з російською агресію і чому українська справа програла.
Потрібно відкинути дешевий популізм, елементи шоу, бо народ і політики нині живуть у двох різних паралельних світах.
А може, вистачить вже тих революцій, тим більше, коли є очевидний зовнішній агресор, бо при таких забігах фініш буде може бути фатальним. Німецький політик Отто фон Бісмарк казав: «Якщо ви хочете побудувати соціалізм, виберіть країну, якої не шкода». У цьому висловлюванні варто замінити два слова «Якщо ви хочете здійснити революцію…»
Як на мене, забагато революцій випало на наше покоління. Хоча за Ліною Костенко: «Кожному поколінню сняться свої кошмари».
Віктор КАРПОВИЧ