gazpostach

України незрадливий син



(до 80-річчя від дня народження поета-патріота Василя Ярмуша)

Тернопільське районне відділення ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка оформило виставку творів і світлин про життєвий і творчий шлях поета-патріота, шестидесятника, просвітянина Василя Ярмуша, присвячену 80-річчю від дня його народження. В. Ярмуш все своє свідоме, хоча і коротке життя боровся проти русифікації, вів просвітницьку роботу з пропаганди багатства і краси української мови, слова, пісні.

Головним кредом його життя була любов до України:

Стаю перед тобою на коліна,

Моя свята, прекрасна Україно…

Тобою лиш живу,

Тобою день стрічаю,

Тобою мучуся, за тебе і згоряю…

Але люблю… і я не заміняю

Ані на що тебе, коханий краю,

Бо я твій син,

Твій незрадливий син

Навіки!

(«Дума про Україну»)

Василь Ярмуш народився 15 вересня 1940 р. в селі Острів Тернопільського району в селянській сім’ї. Середню освіту здобув в Острівській восьмирічній школі і середній школі № 8 м. Тернополя. Через матеріальну скруту не міг продовжувати навчання, а пішов працювати в колгосп, потім на завод. У 1959 р. його призвали на військову службу в армію. Служив у Заполяр’ї. Взимку 1960 р. разом з двома товаришами потрапив у пургу і дуже застудився. Його, як непридатного до служби в армії, відправили додому. Подальше своє життя він лікувався і боровся з важкою хворобою. З 1966 по 1973 рік навчався в Львівському університеті на факультеті журналістики.

Висока національна свідомість передалася Василеві генетично від попередніх поколінь, від родичів. Його батько й мати шанували українську культуру, традиції, звичаї. Батьків рідний брат Михайло Ярмуш був у Січових стрільцях, воював за Україну у 1918–1921 роках. Мамин тато, Юрій Данькевич, і мамині брати Володимир та Іван були членами ОУН, воїнами УПА й загинули в боях із московсько-більшовицькими окупантами. Батька Василя, Ілька Ярмуша, за те, що не хотів вступати в колгосп у 1950 році, більшовики заарештували, побоями і голодуванням в тюрмі відібрали здоров’я, і він передчасно помер.

Як і Василь Симоненко, Василь Стус розумів і відображав у своїх творах жорстокість і зло тоталітарної системи, показував, що причиною всіх бід і страждань українського народу є панування чужинців на нашій землі:

Посходилися сусіди,

Посідали ген на лави,

І паюють по кавалку

Материнську добру славу.

Ми для них і нерозумні,

І не можем, і не вмієм,

Не так дихаєм і плачем,

Не так косим, не так сієм…

(«Монолог Микити із поеми «Чорний ліс»»)

Василь Ярмуш в далекі роки ХХ ст. відкрито закликав українців до боротьби за волю:

Я скажу їм: — Встаньте, браття,

І виходьте на подвір’я.

Подивіться, сонце сходить.

Гей, розправте дужі плечі.

Грай, музико, похідної,

Хай у сні тривог щоденних

Заклекоче пісня бою.

(«Дума про життя»)

Як Тарас Шевченко кликав народ до сокири, так Василь Ярмуш кликав український народ до ножа, до збройної боротьби за волю:

Тут кожне слово, кожен крок

Могуттю б’є у вільні груди…

Святи, Тарас, ножі для люду,

Як вождь його і як пророк!

(«У вінок Кобзареві»)

Василь створив при районній газеті товариство «Розмай», яке готувало молодих поетів, прозаїків, композиторів. У клубі села Острів під його керівництвом діяли гуртки художньої самодіяльності, які часто давали концерти у містах і селах Тернопільщини.

Пильне око КДБ не спало. За поезію такого змісту і громадську активність Василя переслідували, арештовували, робили в хаті обшуки, забирали десятки рукописів, не давали роботи, хоча він був прекрасним журналістом.

Незважаючи на всі труднощі життя, ускладнені важкою хворобою, Василь боровся і не зламався, не спокусився на просьби тодішньої влади, яка обіцяла йому хорошу роботу, заможне та матеріально забезпечене життя, щоб він тільки написав вірші, які прославляли б радянську владу і її вождів.

У 1973 році Василь одружився з медсестрою Марією. У них народилося двоє дітей: дочка Мирося і син Тарас. Василь був добрим сім’янином і щасливим батьком, але здоров’я в нього піднепадало.

Складнощі життя, важка хвороба, переслідування, матеріальні нестатки привели до того, що у 36-річному віці Василь Ярмуш покинув білий світ 22 вересня 1976 року.

В радянські часи ім’я поета-патріота замовчували. Вперше вечір пам’яті про Василя Ярмуша в селі Острів був проведений місцевим осередком Товариства української мови ім. Т. Шевченка с. Острів (голова К. Ярема) 15 вересня 1990 р. Того ж року місцеві просвітяни домоглися перейменування частини вул. Леніна в с. Острів на вулицю ім. В. Ярмуша.

У 2000-му автор цих рядків зібрав, упорядкував і видав книжку творів Василя Ярмуша «Україно моя барвінкова» і збірку пісень на слова В. Ярмуша «Мелодії, освячені любов’ю», а також написав і видав повість про Василя Ярмуша «Життя, мов спалах зорі». Ці твори були перевидані в 2015 році до 75-річчя від дня народження В. Ярмуша. У 2000 р. створено кімнату-музей Василя Ярмуша у місцевій школі. У 2018 році вийшов з друку «Методичний посібник для вчителів Тернопільщини щодо вивчення творчої спадщини Василя Ярмуша», упорядниками якого є Марія Крупа, директор Острівської ЗОШ І–ІІІ Оксана Кожушко і вчитель-методист Віра Крамар.

Щорічно просвітяни Тернопільського району вшановують пам’ять про Василя Ярмуша, проводять вечори, зустрічі, пропагують його твори.

Пам’ять про поета-патріота, його творчість будуть жити вічно, поки буде народ український, поки буде Україна.

Казимир ЯРЕМА,

голова Тернопільської РО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка,

член Національної спілки журналістів України

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*