gazpostach

Українській Державі – пріорітети національної Правди



(Слово до прихильників громадянського руху «Естафета поколінь»)

Це вони створили штучно

Злидні і розруху.

Щоб від нас, від українців,

Не лишилось духу.

Павло Глазовий

(«Нові українці») 

 

Як відомо, поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом почала функціонувати з 1 січня 2016 року. Із статистичного звіту Аналітичного центру економіко-правових досягнень та прогнозування дізнаємося, що внаслідок цього українська промисловість перейшла у режим стагнації. Так, за підсумками 2019 року індекс промислової продукції склав 80, 7 % від рівня 2011 року, а за підсумками І-го півріччя 2020-го він скоротився ще на 8,3 %. Суттєвого зниження зазнав і номінальний обсяг реалізованої продукції у доларовому еквіваленті, зокрема у 2019-му він склав лише 69,4% від рівня 2011 року. Тривожна динаміка спостерігається у найбільш технологічних секторах вітчизняної економіки (машинобудування, хімічна промисловість), де у порівнянні із 2011 роком обсяг реалізованої продукції зменшився більш як у двічі.

Основними чинниками стрімкого падіння в промисловості аналітики називають: російську анексію Криму, війну на Донбасі, де втрачено контроль над частиною території; втрату російського ринку та кооперації з тамтешніми  промисловими підприємствами; низьку конкурентну здатність наших товарів на європейському ринку, а також падіння внутрішнього попиту через засилля імпортної продукції.

Усе згадане ми зараховуємо до розряду об’єктивних чинників. Проте існує ще ціла низка суб’єктивних перешкод,  які гальмують розвиток економіки.  На цьому наполягають авторитетні опозиційні політики. Зокрема лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз у статті «Задля людини і держави» наголошує: «Деградація суспільних відносин і державного управління зайшла занадто далеко. Суцільна корупція криміналізувала систему управління. Це доконаний факт.

Утворилося злочинне кодло із середньої ланки «охоронців» права, інтересів людей і держави. На гроші платників податків воно засіло в кабінетах СБУ, поліції, прокуратури, митниці, фіскальних органів і судів. Переплетене взаємною порукою від спільної участі в злочинних оборудках, воно «стриже», нищить середній і дрібний бізнес, гнітить будь-які паростки економіки, висмоктує не менше половини коштів, які мали би поповнювати бюджети. Вище керівництво згаданих відомств, схоже, уже нездатне справитися з цією мафією, будучи інколи «підгодоване» нею, а більше, працюючи над проблемами олігархії, ставлениками якої воно є і якій середня ланка названих структур не вадить».

Поміркований політик висловлює свій рецепт оздоровлення суспільства:

«Потрібно не реформувати, а ламати існуючу систему. Тобто – створювати умови для включення у владу народу, кожної людини. Приклад скандинавських країн свідчить, що це можливо…  Потрібно опертися на людей з професійною підготовкою, досвідом і… совістю. А ще…передбачити найжорстокіші норми Кримінального кодексу і, бодай тимчасово, їх застосовувати».

На необхідності знищення олігархії як деструктивного явища наголошує лідер Політичної партії «Сила і Честь» Ігор Смешко: “Саме поняття “олігархи” повинно зникнути з політичного ландшафту України. Багатство не є криміналом. Я вважаю, що в Україні можуть жити багаті люди. Але потрібно розуміти, що олігархи – це багаті люди, які втручаються в політику і використовують політико-монопольне становище для супер збагачення. Крім того, олігарх – людина, яка скуповує партії, засоби масової інформації і навіть намагається ввести своїх людей у силові структури.

      От це потрібно негайно припиняти в нашій країні. Знищення олігархії – це, перш за все, питання антимонопольного комітету. Потрібно, щоб професійно спрацювали відповідні правоохоронні органи. Конституцією і законами такий вплив, який здійснюють олігархи, є забороненим.

      Просто потрібно, щоб була професійна команда і політична воля Президента. Безумовно, сам Президент повинен бути не олігархом”.

Така сентенція сьогодні сприймається, як прописна істина, бо за роки правління Петра Порошенка усі олігархи прилаштували свій бізнес до державного бюджету та обснували своїм павутинням усю державу, аби  за рахунок  зубожіння трудящих верств населення наживати непомірні статки. Вони ставляться до титульної нації не як одноплемінники, а як представники того чужорідного етносу, який звик паразитувати на тілі корінних народів. Ця кагала новітніх глитаїв спотворила і законсервувала вітчизняну політичну систему, і таким чином запруднила усі гілки державної влади своїми ставленниками із числа політичних пристосуванців та спекулянтів.

Характерно, що ця чиновницька братія зберігає ті непринадні риси, які влучно підмітив Дмитро Донцов у статті «Сучасний хаос і «тетерваки» Сковороди» (написана в останні роки життя – 1971-1973 рр.,  в Канаді). Блискучий публіцист характеризує їх словами Сковороди: «… були це психічні «тетерваки»…, «ні теплі, ні студені, ні горячі, ні звір ні птах». А за політичними переконаннями – це соціалісти і демократи, які не цуралися співпрацювати з більшовиками, а тому завше виступали проти націоналістичної доктрини, якій притаманна «… ідея непохитної віри в свою Правду, пафос героїки, і боротьба пером, хрестом і мечем  проти московської варварії». Тож навіть опинившись на еміграції, ці політичні ремісники залишалися  «…пропагандистами большевизму – націонал-комунізму і ворогами націоналізму».

Розважливий читач зауважить, що з часу Помаранчевої революції усі політичні режими в Україні були лояльними до партій націоналістичного ухилу. Але ті, хто засвоїв ази  критичного  мислення добре розуміють, що це була вдавана лояльність, аби лиш отримати бажані дивіденди за підсумками виборчих кампаній. Насправді ж усі ці демократи – «друзі народу», робили усе необхідне, аби (за Донцовим) притлумити «… героїчний дух провідної верстви України, а її  тверду волю і вірність національним козацько-лицарським традиціям ( підпорядкувати забаганкам новітніх колонізаторів), щоб  обернути нашу країну в під’яремну хохландію». Ці горе-демократи засуджували злочини комуністичного режиму, але вперто ігнорували пересторогу Степана Бандери, що: «Антикомуністичний імперіалізм Москви може прийти на зміну большевизмові».

Тепер, послідовники тих сковородинських тетерваків  повторюють зашкарублу міфологему, що начебто «давній брак неприязні до жидівства є «найнебезпечнішою проблемою» в Україні…». А все заради того аби спотворити національну ідею, напрямний вектор та контури якої окреслив Тарас Шевченко. Таким чином насаджується психологія пристосуванства, щоб українські патріоти не «служили своїй Правді», а прислухалися до повчань та окриків попихачів із Міжнародного валютного фонду.

Бо як інакше назвати тих заморських кураторів, які вимагають  призначення на ключові державні пости та у наглядові ради стратегічних підприємств народно-господарського комплексу недолугих фіглярів, та ще змушують виплачувати їм незаслужені мільйонні зарплати. А в цей час на межі животіння перебуває покоління старожилів, які своєю важкою наполегливою працею забезпечили становлення і розвиток держави?  Наші кваліфіковані кадри змушені забезпечувати собі гідне життя за рахунок трудової міграції, а  проста людина без  особливих здібностей, яка не школена високими науками  приречена на убоге животіння…

Щоправда, на  підмогу таким депресивним категоріям  поспішають ділки з інтернету. Аби пом’якшити стресові ситуації від безробіття вони наладнували 10-ти літрові бутилі  горілчаного пійла, за «льготною» ціною у  320 гривень. Чи не тому в нас почастішала смертність від печінково-ниркової недостатності у віковій категорії від  30 до 40 років? Невже Європейський Союз відчуває гостру потребу у прирості здеградованих верств населення? Хіба для того, щоб запровадити у нас ті єзуїтські порядки, від яких застерігав у згаданій статті  Дмитро Донцов:«…тайна мафія волить обернути світ, передусім Європу й Америку, в підневільні країни, під деспотичним правлінням «світового уряду», з одною наднаціональною армією, урядом, поліцією, перемішанням націй, які стали би підданими рабами якогось «вибраного народу».

З усього видно, що теперішні парламентські партії нездатні протистояти тому несусвітньому хаосу, що лавиною насувається на Україну. На таку місію націлені лише декілька ідеологічних партій, зокрема Соціалістична партія Олександра Мороза та ПП «Сила і Честь» Ігоря Смешка. Її Тернопільська регіональна організація на ділі довела свою відданість ідеалам  народної демократії, адже послідовно підтримує прогресивні громадські ініціативи.  Тепер черга за активістами громадянського суспільства, яким належить об’єднати зусилля для розбудови структурованої громадської опозиції,  аби знешкодити  ворожу пропаганду та задіяти наявні інтелектуальні резерви у процес вироблення громадської програми розвитку держави, яку неодмінно затвердимо через механізм Всеукраїнського референдуму.

А розпочнемо  із легалізації у кожній ОТГ ініціативних груп   громадянського руху «Естафета поколінь» (10-15 осіб), яким належить розвіяти  фальшивий міф про сільських ледарів, які не  бажали працювати біля землі, а тому самовільно розібрали на будівельні матеріали більшість виробничих та адміністративних будівель колективних селянських господарств.  Думаю, що у кожній ОТГ знайдуться копії колективних заяв на ім’я прокурорів, начальників райвідділів міліції, очільників РДА із вимогою зупинити протизаконне мародерство. Біда в тому, що такі звернення залишалися без розгляду. Хіба що самодіяльні сатирики зафіксували ці безглузді діяння у своїх дотепних творах. Відскановані копії заяв та відписок органів влади, а заодно і маловідомі сатиричні твори  радимо надсилати на електронну адресу ГМСК «Тризуб», яку знайдете у центральних міських бібліотеках. Сподіваюся, що напередодні позачергових парламентських виборів знайдемо однодумців, які допоможуть опублікувати збірники «Хроніка громадського спротиву політиці руйнації» та  «Інформаційний вісник медіа-фестивалю політичної сатири «Гарячі припарки» (випуск №2).

Василь Неручокголова ГМСК «Тризуб»координатор ініціативної групи «Естафета поколінь» у Лановецькій ОТГ








Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*