Повідомити новину

Поширити:
В Україні вечірня трапеза на Святвечір, 6 січня, супроводжується багатьма традиціями й обрядами. Тернопільщина – край, де, на щастя, ці знання передаються від покоління в покоління та дотримуються звичаїв, як це було колись.

Так, до Різдва здавна готувалися ще влітку. Перший або останній сніп жита чи пшениці з поля залишали необмолоченим. В Різдвяний вечір його вносили до хати, прикрашали стрічками, квітами та ставили на стіл на покуті. В різних регіонах цей сніп мав назву «дідух», «дід», на Волині «коляда», «зажин» на Чернігівщині, «баба» на Тернопільщині, пише Тернополяни.

В той час як господиня готувала, хазяїн дому впорядковував обійстя, годував худобу шматочками хліба з сіллю. Після молитви хазяїн пригощав тварин кутею. У цей вечір дійство набувало ритуального характеру, ставало запорукою добробуту, приплоду в господарстві.

Надвечір Різдва до хати вносили дідуха, ставили його на сіно. На Галичині господар промовляв такі слова: «Дай Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа».

На заході України господиня ложила на стіл зілля та часник. На хліб ставили свічку, яку ніхто не мав права загасити, бо це була погана прикмета. Щоб гарно нива оралась та родила на стіл клали також серпи, граблі. Лише після цього господиня вносила кутю та узвар.

Перша вечірня зірка оповіщає людям про велике чудо – народження Сина Божого! Можна починати Святу Вечерю – запалити свічку, помолитися.

Під час вечері не можна багато розмовляти, виходити з-за столу. Хлопцю та дівчині не можна сидіти на кутах столу, щоб не залишитися без подружньої пари. Не можна, взявши ложку в руки, знову класти її на стіл, страви водою не запивають – тільки узваром. Поки трапеза не закінчиться, не можна виходити з-за столу, тим більше – з дому, щоб не впустити нечисту силу.

Від кожної страви варто покуштувати хоча б трохи, щоб не було голоду. Але не можна з’їдати страви повністю – «щоб холодильник не залишився порожнім».

Після вечері, яка зазвичай тривала 3-4 години, кутю та деякі інші страви зі столу не прибирали, а залишали для духів померлих предків, які, за віруванням українців, також приходили на різдвяну кутю. Тим часом діти носили вечерю своїм дідусі та бабусі, хрещеним. Молодь йшла колядувати. Старші – до церкви на Різдвяну Літургію.

Відрадно, щ пройшовши вир страшних історичних подій, голодоморів, війн, революцій, багато з цих самобутніх різдвяних традицій втратились. Тому збираймо та бережімо їх, щоб зберегти власну автентичність та неповторність нації… Христос Рождається!