Повідомити новину

Поширити:

65 років цьогоріч відзначає один із флагманів музичної освіти на Тернопіллі та в Україні – Тернопільський мистецький фаховий коледж імені Соломії Крушельницької.

Спершу училище, а згодом коледж виплекали понад шість тисяч талановитих співаків та музикантів, які є гордістю не тільки української, а й світової культури.

Вони мали та мають у кого переймати досвід: викладацький колектив коледжу – це знані і високопрофесійні музиканти та вокалісти, хорові дириґенти та теоретики.

За свій поважний вік навчальний заклад, звичайно ж, змінювався, реорганізовувався, розвивався… Але увесь час, без сумнівів,  був осередком  культурного життя Тернопілля.

Про сьогодення та майбутнє навчального закладу говоримо із Сергієм Маловічком, виконуючим обов’язки директора мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької.

Пане Сергію, вам доручили керувати навчальним закладом у дуже непростий період. Війна сильно вплинула на ваші плани як керівника?

На найближчі плани – так, бо звик впевнено дивитися вперед. Найперше, що хотів, – повністю відновити очне навчання в коледжі.  Аргументація для такого відповідального кроку була такою – майбутній музикант-практик не може стати гідним фахівцем, навчаючись дистанційно. Це нереально. Нашим студентам необхідне живе спілкування з викладачем, а також академконцерти, виступи, глядачі… Організувати повноцінне навчання було складно, бо найголовніше у цьому – створити усі умови для безпеки та навчання студентів. І це зроблено.

Усі умови для навчання матимуть студенти і у новому приміщенні, яке отримав коледж…

Рішення Тернопільської обласної ради про передачу коледжу нового приміщення та ще й напередодні Різдва та ювілею нашого закладу – є справді історичним. Коледж отримав не тільки приміщення, а й великий концертний зал на 500 глядачів, який є у цьому приміщенні. Студенти мають бути на сцені, звикати до неї, жити сценою. Роками наш заклад мріяв про таке, це була вічна проблема, яку вдалося вирішити саме цій владі, за що увесь колектив безмежно вдячний. Скажу більше – тут розвиватиметься потужний мистецький осередок Тернопілля.

Отже, принаймні два важливих завдання вам уже вдалося зреалізувати.

І не тільки це. Наші студенти активно тримають свій культурний фронт, підтримуючи наших захисників. Виступаємо перед воїнами, які проходять реабілітацію. Збираємо кошти для потреб ЗСУ. Пересилаємо і адресно – багато наших випускників на фронті, багато там і татусів наших студентів. Ми контактуємо з ними і намагаємося допомогти. Зрештою, від початку війни студенти та викладачі волонтерять, ліплять вареники, збирають бляшанки для окопних свічок, плетуть маскувальні сітки.

Яким ви бачите коледж через рік чи кілька років?

Наш коледж недарма має назву «мистецький фаховий». Саме мистецький, а не тільки музичний, як раніше. Це відкриває нові можливості для розвитку. Поки скажу без будь-яких конкретних обіцянок, але задумок є багато та навіть зроблені перші кроки для їх реалізації.

За 65 років існування навчального закладу ви є шостим його керівником. Що би запозичили від попередників?

Кожен з них розвивав заклад. Я його закінчив, а після завершення навчання у Львівській консерваторії почав тут працювати. Мав можливість бути поряд з  Мартою Подкович, Василем Мандзієм, Михайлом Рудзінським, Ларисою Римар. Зрозумів, керівник повинен постійно спілкуватися з колективом, чути його. Це було притаманне усім попереднім директорам. Дякую їм, бо вони справді робили усе можливе і неможливе для  закладу. Тепер випала і мені честь очолити коледж. Відповідальність дуже велика.

Багато неповторних особистостей працюють у коледжі. Творчі люди і творчі колективи особливі. Немає труднощів у співпраці з ними?

Були ці труднощі, є і будуть. Колектив мене знає, бо 15 років працював керівником предметно-циклової комісії  «Загальне фортепіано» у коледжі. Переконаний, що у будь-якому випадку можна домовитися, чути один одного та відповідально виконувати свою роботу. І тоді наш корабель буде йти тим курсом, який потрібний і запланований. Двері мої відчинені для усіх.

Програма навчання дуже насичена. Який нині він – студент мистецького коледжу?

Наші діти талановиті, навіть інколи вони самі того не знають. І це справа викладача – виявити і розвивати їхні таланти. Так, не раз їх треба підганяти, бо є фактор легковажності. Але це вікове. Бо кожен, хто пройшов тут вишкіл, згодом розуміє – це лише на користь і саморозвиток. Випускники коледжу знані й відомі не тільки в усіх куточках України, а й на усіх континентах. Не буду називати прізвищ, бо не хочу когось не згадати, але серед випускників – заслужені і народні артисти, заслужені діячі мистецтв, доктори і кандидати наук, ректори і директори мистецьких навчальних закладів, артисти та солісти оперних театрів, оркестрів та філармоній України, Європи, Америки та Австралії, диригенти, композитори, музикознавці, фольклористи. Серед них – чудові педагоги, які виховують нове покоління талантів.

Наші студенти відповідальні і працьовиті. Музика в класах коледжу звучить від самісінького ранку до пізнього вечора – діти займаються постійно. Плюс загальноосвітні предмети!

Скажу більше, наш заклад – то такий собі вічний творчий хаб, сплетіння навчання та занять у колективах: оркестрах, хорах, капелі, дуетах чи квартетах. Так, бо у нас діють симфонічний, камерний, естрадний, духовий оркестри, оркестр народних інструментів, капела бандуристів, студентський хор «Соломія», жіночий хор студентів відділу «Спів», хор відділів «Теорія музики» та «Фортепіано», жіночий хор студентів відділу «Хорове диригування»…

Пандемія, а тепер війна частково перекреслили концертну діяльність – раніше без виступів коледжу практично не обходилися жодна урочиста подія у Тернополі. Але до нашого 65-річного ювілею ми готуємо сюрприз!

Ви згадали, що багато випускників стали педагогами. А пам’ятаєте своїх перших наставників?

Пам’ятаю усіх, перших і наступних. І нині цілую при зустрічі руку своїй першій вчительці Марії Ковалівській, не забуду наставницю з коледжу Христину Юрчикевич, яка привчила мене до відповідальності, пам’ятаю Олега Криштальського з консерваторії, з яким займався по 4-5 годи  на день, а ще потім по 2 години у нього вдома на його автентичному роялі (так, він мені дозволяв це робити!). Пам’ятаю і академіка  Петра Круля з Прикарпатського університету, де я навчався в аспірантурі і досліджував цікаву і направду актуальну тему «Тернопільщина в культурологічних дослідженнях 19-21 ст.». Так, мені доля подарувала справжніх вчителів та наставників. У мене чудові батьки, які відкрили для мене неймовірний світ Музики. Дякую долі за все! А читачам нагадаю відому фразу – «Усе минає, а її величність музика – вічна».

Світлини Михайла Урбанського