Теплі спогади про Івана Онуфреїва

Теплі спогади про Івана Онуфреїва
Доробок колекцій картин, що ви бачите на фото, нашого земляка та художника Івана Петровича Онуфреїва зберігаються у художніх музеях Чернівців та Тернополя.
Спогадами про талановитого родича ділиться
Віра Лучка з  м. Львів: «Добра пам”ять,  певно, найдороче, що може залишити по собі людина. Я хочу долучити своє. Розповісти про мого троюрідного брата Івана Петровича Онуфрієва, якого вже,  на жаль,  нема  в живих…
Пригадалось дитинство, коли до нас в гості навідувався Іван – високий красень з довгими вусами, а ми малі з сестрою слухали його розповіді про Львів, де він навчався (зимою тягав нас на великих санях,  ми переверталися і він губив нас по дорозі, а потім всі разом сміялися. Його мама, наша  тета Марта сварилася з ним за те, що губив нас і казала: Іване, не губи дітей, бо не знайдеш в снігу, а він сміявся… То було дитинство.
Відомий вислів: “Усі ми родом з дитинства».  Але чим далі ти від нього, тим ближче воно до тебе. Спогади виникають зненацька і деколи зовсім невчасно. Спливають у пам’яті … Я навчалася в музичній школі по класу фортепіано і все хотіла похвалитися, щоб Іван почув мою гру. Він  уважно слухав, а тоді казав: напевно, буду з тобою  женитися, а ми казали: ти наш родич, і знову всі сміялися,  було весело…
 Іван стояв на воротах шкільного стадіону, де грали футбол і був воротарем, бо був найвищим. Інколи пропускав голи, і ми йому казали: “Ну як ти такий високий і пропускаєш м’яч, а він казав, що то не так просто. І так минали зими, осені і весни, роки за роками, у кожного своє..
Іванова мама тета Марта була дуже добра сільська жінка, любила Івана і все тішилася та гордилася, що Іван навчався у Львові. А в хаті під образами були гіпсові ліпки Івана, мати всім показувала витвори мистецтва Івана.
Тато Івана вуйко Петро працював в млині, де він молов муку. Він мав великий авторитет в селі, бо всі хотіли потрапити на той день, коли він працював, бо казали, що він найкраще меле муку.
 Ми підростали, у кожного було своє життя, відійшли у засвіти Іванові батьки. Тоді він продав батьківську хату і вже рідко навідувався в село, але коли приїжджав,  то завжди провідував нашу маму. Вона була рада його бачити і завжди казала, що її провідував  талановитий Іван.
Останній раз він побував в селі вже будучи хворим, встановив прекрасний памятник за своїм екскізом разом з відомим скульптором Святославом Васильовичем Вірстою для батьків.
 
Івана не стало 5 вересня 2012 року. Смуток огортає душу, коли думаєш, чому не зустрілися, не поговорили. Можливо, йому потрібна була підтримка на його нелегкому життєвому шляху, але колесо життя повернути назад неможливо.
Живучи у Львові, я вирішила написати спогади, оскільки я розшукала друзів Івана : Вірсту Святослава Васильовича – члена Національної Спілки художників України з 1999 р, Покотило Тамару Володимирівну – члена Національної Спілки художників України з 1989 р.  та Риптик Дарію Спирідонівну. Спілкуючись з ними, я багато довідалася про Івана, і всі вони говорили про неперевершений талант, доброту митця. Також про нього розповіла Тамара Володимирівна Покотило, яка дуже добре знала Івана ще з студенських років.
Спогади були дуже цікаві для мене. Велика вдячність і товаришеві Івана Святославу Васильовичу Вірсті, який встановив прекрасний памятник на могилі Івана. Хочеться не просто прочитати надпис на памятнику Івана, а й  дізнатися як він жив і яким був його життєвий шлях (3 січня 1946 р., с. Переволока Бучацького району Тернопільської обаласті – 5 вересня 2012 р., м. Чернівці).
Довідково: У 1966-1971 роках Іван навчався у  Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва на факультеті проектування інтер’єру та обладнання. Член Національної Спілки художників України з 1993 р. Працював у галузі станкового малярства. Учасник всеукраїнських виставок з 1972 р. Твори зберігаються в Чернівецькому художньому музеї.
Іван Петрович Онуфреїв назавжди пішов у другий світ, але лишив по собі чисту борозну, що, вірмо,  не заросте із плином літ. Нехай добрий, світлий спомин про Івана назавжди залишиться у серцях рідних, колег, односельчан, усіх, хто його знав, любив та шанував…»

1. Іван Онуфреїв. Сум. 1972, картон, темпера. З колекції Тернопільського художнього музею
2. Іван Онуфреїв. Автопортрет. Виставка НСХУ 2014 р. «У вінок Кобзареві».
3. Портрет заслуженого майстра народної творчості М. Катеринюка. 1977, ДВП, олія. З колекції Чернівецького художнього музею.
4. Іван Онуфреїв. Червоні маки. 1978, картон, олія. З колекції Чернівецького художнього музею.
5. Іван Онуфреїв. Портрет Володимира Івасюка. 2003, полотно, олія. З колекції Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка.