Страх для диктатора – кара Господня

Хлібороб живе постійною турботою про врожай. Справжній спортсмен звіряє свої успіхи з досягненнями конкурентів. Хворий всі думки спрямовує на те, щоб одужати.

А диктатор? Диктатор живе в щоденній турботі про збереження своєї влади. Після  втрати якої для диктатора та його оточення настають сумні, а то й трагічні часи. Згадаймо безславну кончину відомих можновладців, які славилися насильством. Всі вони пройшли один і той же шлях: від трону до ешафоту.

 Немає нічого нового під цим небом і все вже було. Так сказав Екклесіаст. Це зрозуміти б тим, які думають, що стали вибраними, які взялися творити людські долі, які нагло величають себе елітою.

Однак кара за насильство настає не тільки після залишення трону диктаторами. Є кара для них і під час їхнього троносидіння. І називається вона страх. Страх змушував Гітлера будувати бетонні бункери, Сталіна – працювати ночами. Страх змушує диктаторів ховатися за броньованими автомобілів, до абсурду збільшувати свою охорону, оточувати себе снайперами, виставляти двійників на парадних трибунах, ховатися за височезними мурами та заборами.

Немає спокою диктатору. Немає захисту від страху. Все  здається небезпечним. Небезпечні претенденти на владу, опозиція,небезпечне близьке оточення, яке може зрадити в будь-який час. Зачиняється диктатор в своїх маєтках, але страху позбутисяне може.

Той, хто підняв меча, від меча й загине. Це неминуча доля російських агресорів та їхніх прибічників, які живуть поряд з нами і думають, що вдало замаскувалися.