Спадкоємця трону зустріли першою етнографічною виставкою

Виставки, фестивалі… Сьогодні цим вже нікого не здивуєш. А от 130 років тому перша етнографічна виставка для невеличкого Тернополя стала неабиякою  подією, адже приурочувалася до приїзду спадкоємця австро-угорського трону кронпринца Рудольфа Габсбурга.
Детально про ту давню подію присутнім розповів доктор гуманітаристики, краєзнавець Сергій Ткачов під час зустрічі в італійському дворику «Бункермузу», доріжка якого, до речі, була вистелена старовинними подільськими килимами. Були вони також на вікнах, а столики відвідувачів прикрашали різнобарвні запаски. Цікаво знати, що на тій першій виставці у міському парку побував двадцятирічний кореспондент Іван Франко. Майбутній письменник написав статтю «Перша етнографічна виставка у Тернополі», де ретельно виписав представлені експонати з Гуцульщини, Покуття, Наддніпрянської височини, Поділля і Надбужжя. Ось як цікаво описує Франко, скільки треба було докласти зусиль одному з організаторів – Федоровичу, аби представити на виставці старовинні предмети Гуцульщини: «Для вивчення Гуцульщини теперішня виставка дає матеріал дуже багатий, хоч дещо випадково й однобічно підібраний, що цілком виправдовується віддаленістю Гуцульщини від Тернополя і труднощами, з якими на кожному кроці зустрічаються дослідники тих околиць. Гуцул взагалі прив’язаний до своїх гір, понад які для нього нема нічого кращого на світі, пишається своїми виробами і неохоче з ними розлучається, наприклад, один гуцул не хотів продати п. Федоровичу свою старосвітську ладівницю навіть за ціну вола, а давати інформації про свій спосіб життя він також не щедрий, особливо якщо хтось бажає такі інформації зібрати нашвидку, за одним разом, під час подорожі або екскурсії. Такого поверхового дослідника гуцул часто відштовхує своєю зверхністю і байдужістю. Треба придивитися до нього ближче, увійти з ним у добрі стосунки, щоб під тою жорсткою шкаралупою побачити щиру і високо поетичну душу».
Ну, а те, що написав Іван Якович Франко про покутські ґердани, не може не вразити навіть найбільших скептиків, адже де Покуття, а де Єгипет з його муміями. Втім, не втримуюсь від наведення ще однієї цитати: «Покуття – батьківщина виробів з пацьорків, так званих ґерданів, які носять дівчата, парубки і люди одружені, особливо в молодому віці. Ґердани – це вужчі або ширші (від 1/4 до 1 цаля ширини) смужки, утворені з дрібних скомпонованих у різні взори пацьорків, нанизаних на кінську волосінь, а тоді нашитих на червону стрічку. Дівчата носять їх на шиї або на чолі, причому часом до тієї ж стрічки пришивають ще багато металевих прикрас – хрестиків, монет тощо. Чоловіки носять ґердани, обв’язаними навколо капелюхів. Тернопільська виставка має цілу вітрину ґерданів з тих околиць, не рахуючи багатої колекції панни Єроніми Озаркевичівни, яка тільки сьогодні прибула з Кракова. Доречно буде відзначити, що деякі віденські вчені, ознайомившись минулого року з колекцією ґерданів панни Озаркевичівни, помітили вражаючу схожість техніки і матеріалу покутських ґерданів і подібних оздоб з бісеру, знайдених при муміях у староєгипетськнх похованнях».
Щоб передати дух тогочасся, на зустріч завітали студенти відділення хорового диригування Тернопільського державного музичного училища ім. С. Крушельницької. Їхній виступ перегукувався із виступом хору з Денисова, який 130 років тому привітав українською кантатою, котру написав галицький композитор Анатолій Вахнянин, вельми поважного гостя з Австрії. Серед диригентів був батько славнозвісної Соломії Крушельницької.
Валентина СЕМЕНЯК
Фото автора