Солдат з Тернопільщини про мобілізацію, потреби фронту та дату перемоги

Ну, то коли? – не вгаваю.

Олег Любінський шле чергового усміхненого смайлика. Терпеливий. Інший уже б відмахнувся, як від набридливої мухи, заблокував. А він – ні, поблажливий, мов до дитини. А таких, як я багато. Котрий день допитуємося в старшого солдата Сил Спеціальних Операцій ЗСУ, депутата Тернопільської обласної ради від ВО «Свобода» з позивним «Дєд», коли вже закінчиться ця війна. Не випадково. Колись саме він назвав точну дату завершення революції Гідності – 20 лютого. На початку грудня 2013-го назвав. Майже не помилився свободівець і з датою цинічного вторгнення орків на Україну та першого авіаудару по столиці. Ще в грудні 2021-го попереджав про 20-23 лютого… 

Від перших днів повномасштабної російсько-української війни Олег Любінський – на передовій. Нині – на Харківщинні. Речення, зізнається, завершує поміж контратаками й прильотами. Бо ж не відчеплюся.

24 лютого…

-…прокинувся від виття сирен. Зрозумів – почалося. Був готовий. Відчував. Знав уже, що і як маємо з сім’єю робити. Зателефонували побратими. Домовилися виїжджати на Київ. Рушили 25-го. Вступили до ССО ЗСУ. Так і кришимо з хлопцями орків надрібно від Києва. І кришитимемо, певне, до Уралу!

Цієї війни могло б…

-…не бути, якби всі москалі повиздихали. Як мухи. Одномоментно. І це не тільки моє бажання, а всього світу. І це не кровожерливість, бо українці – дуже добра й світла нація, а – справедливість. І, схоже, саме нам долею написано знищити зло, викорінити, як бур’ян, щоб не розросталося по Землі.

Мій перший бій…

-…скоріше перестрілка. На вулицях Києва. З диверсантами. На початках їх було, як бліх на собаці. Не мали нічого святого. Мітили все. Іуди, що продалися за 13 москальських срібляків. Ставили мітки і не думали ні про дітей, ні про стареньких. Ми давили їх, як клопів. І давитимемо далі. Бо не місце зрадникам між українцями.

Війна це…

-…завжди втрати. Але нічого так не тішить і не гріє, як ще більші втрати ворога.

Мобілізація…

-… не потрібна. Звичайно, є необхідність у поповненні резервів, бо Воїни, навіть такі кіборги, як наші, також – люди. І їм теж притаманна втома. Але ці резерви мають поповнюватися направду вмотивованими хлопцями й дівчатами. Випадковим людям в армії, особливо зараз, – не місце. Вони лише заважають. Передова не перевиховує, не лікує, не вправляє мізки. На ній місце виключно справжнім, перевіреним, сміливим, бо роботи – дуже багато. І ти маєш бути впевненим у тому, хто поруч. Якщо ж уже когось й мобілізувати зараз – то суддів, прокурорів, НАБУ, чиновників… Засиділися вони в кабінетах. Час трохи розім’яти не тільки язик.

Освіта…

-…потребує змін. Війна і сусід-убивця диктує свої правила. Тому, певен, що всім, від жінок – до дітей, – необхідно вміти прицільно стріляти й бути в добрій фізичній формі. Як любить повторювати моя посестра Ірина Фаріон: бібліотека-спортзал-тир. Ось дорожня карта на кілька найближчих років кожного українця й українки, не залежно від віку.  

Моя сім’я…

-…в Тернополі й нікуди не збирається виїжджати. Навіть більше, наш будинок став прихистком для друзів зі Сум, Запоріжжя, столиці. І таким має стати будинок кожного мешканця Тернопілля. Бо ми – єдина країна, єдина родина, а в родині – і сум, і радість завжди ділять навпіл.

Нещодавно…

-…на два дні вирвався додому. Вразили нарікання пересічних українців, мовляв, «як та війна дістала», «коли все то вже скінчиться», «тяжко жити»… Люди, вам тяжко? На більш-менш спокійній Тернопільщині? Під теплою ковдрою? Ви б ніч в окопі поспали. Як тисячі воїнів. Вимокли б під дощем, годинами послухали б гаркання «градів» і свист куль… Оце важко. А вам – гріх нарікати. Зберіться. Потім жалітимете себе і жалітиметеся. А зараз треба напружитися з усіх сил, стиснувши зуби, щоб перемогти!

Переговори…

-…потрібні, але сідати за стіл треба з Китаєм, щоб домовитися, як будемо ділити Московію.

Білорусь…

-… відродиться, коли до влади в республіці прийдуть кращі сини і дочки з «Батальйону Кастуся Калиновського». Я певен у цьому!

Не зітреться з пам’яті…

-…Ірпінь, Буча, Гостомель. Тіла цілих родин закатовані, розстріляні в потилицю, зі зв’язаними руками… Закривавлені діти… Донеччина, Луганщина й Харківщина у вогні. Ізюм. Таке не стирається, не забувається, не прощається. За таке кожен нелюд обов’язково відповість. Своїм життям. І путінська зграйка, певен, уже відчуває, що відплата близько. Тому й тужиться з останніх сил, лякає ядерною зброєю, пучить очі, тероризує. Даремно. Нам нікуди відступати. Ми – на своїй землі. Нам ні на кого сподіватися, крім самих себе. Ми не хочемо залишати цю 400-літню війну з московською ордою нашим дітям і внукам, тому мусимо постави жирну крапку на так званій російській федерації з її імперськими замашками. 

Головне на фронті…

-…не артилерія, не танки, не зв’язок чи літаки. На цій війні зброя номер один – лопата. Особливо чітко розумієш це після перших прильотів. Так, не всі були готові до цієї битви зі злом, але ми дуже талановиті учні й швидко вчимося.

Світ…

-…у захваті від України, бо ми своїми діями наочно показали йому, що означає «нація вільних».

Ця зима…

-…буде холодною і важкою, та ніщо так не зігріє душу, як черговий труп москаля.

Ворога…

-…звичайно не варто недооцінювати, особливо – такого. Бо, як кажуть в народі,  добрий москаль, то – мертвий москаль. А загнаний в кут пацюк, як путін, здатен на все. Але й боятися його не слід. Треба тверезо оцінювати ситуацію та сумлінно й з натхненням робити свою роботу.

На фронті…

– …немає атеїстів. А якщо й були, то після перших прильотів почали вірити в Бога.  

Ранок на війні…

-…починається з кави, дзвінка рідним і цигарки. Правда, зрідка. Найчастіше – з обстрілів і підрахунку вбитих москалів. Але й в цьому є певна романтика.

Війна змінила…

-…мене, українців, Україну. Це однозначно. Так, як було раніше, – більше ніколи не буде. Надто дорого наша нація платить за перемогу!

Перемога буде…

-…однозначно буде. Це тільки питання часу і зброї. Маю відчуття, що до Великодня впораємося. І воскресне правда! Я вірю в це!