Сестри-ангели

Про українське жіноцтво варто писати не лише напередодні Дня матері. Про їхній життєвий подвиг можна згадувати завжди. В усі періоди нашої історії вони не тільки були оберегами роду, а й несли на собі великий тягар не рідко трагічних подій. Посвята нашого жіноцтва безпрецедентна в усьому світі. Під час зголошення до УСС, УГА вони з червоними від диму очима стояли біля казанів, щоби теплою їжею підкріпити голодних і перемерзлих своїх братів, синів, які несли молоде життя в жертву вільній і незалежній Україні. Наше жіноцтво нерідко брало до рук зброю і воювало нарівні з чоловіками в УСС, УГА, УПА. Українські матері власними руками вночі хоронили своїх синів, які загинули в УПА. Українські жінки відбували й суворі концтабори Сибіру… І нині стали в ряди захисників України від проросійських терористів.

А ще українське жіноцтво упродовж багатьох століть виконувало притаманну їм функцію, здійснювало духовну опіку.

Історію села Самолусківці Гусятинського району неможливо уявити без згадки про героїчний подвиг сестер Служебниць Згромадження Непорочної Діви Марії, перша група яких склала тимчасові обіти 25 березня 1894 року. Того ж року в селі була епідемія холери, від якої померло багато жителів. Сестри героїчно рятували людей від епідемії і їх заслужено почали називати «сестри-ангели». Парох о. Ігнатій Юхнович свідчив у своїх спогадах: «Коли сестри приходять до хворих, вони печуть хліб, варять страву, перуть білизну і доглядають худобу. Ті, які хворіють на холеру, найбільше оцінюють сестер. Заразливість холери позбавляє людей всякого співчуття: жінка боїться приступити до хворого чоловіка, діти – до батьків, і навпаки. Але сестри, незважаючи на небезпеку, обслуговують усіх».

Під час цієї пошесті у селі встановили фігуру св. Димитрія, оскільки наші предки вірили, що цей святий допоможе зцілитися від пошесті. Її відновили та освятили у 2005 році. До речі, після встановлення фігури св. Димитрія у с. Мильне (19 ст.) Зборівського району пошесть холери відступила не тільки у цьому селі, а й у навколишніх.

До ліквідації УГКЦ сестри у Самолусківцях мали свою захоронку, фундаторами якої були Стефан і Анастасія Корнили. Після закриття захорони більшовиками у 1946 р. проводили підпільну роботу аж до часу смерті останньої Служебниці.

Варто зауважити, що сестри проводили велику роботу і в інших населених пунктах Тернопільщини. Зокрема, в селі Ланівці Борщівського району за сприяння о. Уланицького постав монастир сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Його фундатором стала княгиня Тереза Сапіга. У монастирі оселилися 11 сестер Служебниць. Вони виховували дітей, надавали медичну допомогу селянам і проводили духовні імпрези. З приходом більшовиків у 1939 р. пішли у підпілля.

У с. Глибочок Борщівського була захоронка Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. До приходу більшовиків сестри Служебниці вели українську 4-класну школу. У с. Вишнівчик Теребовлянського району у монастирі Покрови Пресвятої Богородиці від 1924 р. виховувалося 10 дівчаток, у 1927 р. тут був притулок для 12 сиріт і приватна школа. І таких прикладів можна навести чимало.

Варто зазначити, що у часи комуністичного гоніння монахині часто зазнавали переслідувань і нерідко були ув’язненні. Так, у Чортківському монастирі Сестер Пресвятої Родини у 1941 р. сестра Антоніна (Андрея Брошнівська) була настоятелькою дому-монастиря. У 1942 р. її обрали головною настоятелькою Згромадження Сестер Пресвятої Родини. 9 січня 1950 р. сестру Антоніну заарештували органи МДБ і в травні вислали на спецпоселення в Читу. 5 вересня 1956 р. вона повернулася додому і знову духовно опікувалася життям сестер. Померла у 1976 році.

Від часу проголошення незалежності на Тернопільщині багато монастирів відродилося, виникли нові, і сестри-монахині продовжують виконувати свої функції і на парафіях, і у школах, сиротинцях тощо.

Віктор КАРПОВИЧ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*