Самотня старість в обгорілій кімнаті: несподіване продовження

Світ не без добрих людей! До того ж, ми вкотре переконалися, що більшість із них читають та передплачують наш часопис. Ми зворушені вашою небайдужістю до чужої біди…
Кілька тижнів тому на сторінках газети “Свобода” була опублікована сумна історія тернополянки Марти Путери. Жінка 17 років мешкає у маленькій обгорілій кімнатці у гуртожитку. Про одиноку бабусю нам розповіла тернополянка Люба Варениця. Пані Марта підійшла до неї у ТРЦ “Подоляни”, щоб поплакатись на важку долю, самотність. Коли ж пані Варениця дізналася, у яких умовах живе бабуся, почала бити у всі дзвони. Після того, як у різноманітних інстанціях почула відмову, звернулася до нас, щоб ми на всю область, а згодом, як з’ясувалося, й країну, розповіли непросту історію Марти Путери.
До нас почали надходити телефонні дзвінки уже наступного дня, як вийшла з друку газета. Дорогі читачі, ви настільки перейнялися долею жінки, що зібрали для неї посильну допомогу – хто що міг.
“До мене телефонують щодня багато різних людей. Усі хочуть допомогти пані Марті. Дівчата-волонтери готові прибрати у її кімнатці, викинути непотрібні речі та, зрештою, зробити ремонт. Знаний у Тернополі політик Петро Криськів придбав необхідну нову сантехніку. Хто – якісь меблі. Зателефонувала киянка Ярина. Вона купила для Марти Петрівни мобільний телефон, щоб старенька була увесь час на зв’язку, та готова встановити у її кімнаті металопластикове вікно, бо ж у зимові морози перебувати у такій холоднечі буде нестерпно”, – розповіла пані Варениця.
На сьогодні Люба Василівна на кілька днів забрала пані Марту до себе додому. Тим часом в її оселі розпочинають ремонтні роботи.
Зворотний бік медалі
Через кілька днів після виходу публікації про Марту Путеру, в редакцію зателефонувала, як з’ясувалося, родичка жінки. Розповіла, що та зовсім не самотня, мовляв, має чимало рідні.
“Вони згодом спілкувалися зі мною. Я була дуже здивована. Коли ж завела про це розмову з Мартою Петрівною, вона про них і чути не хотіла. Дуже вже ображена, впевнена, що вони її покинули напризволяще. Відверто вам скажу: не хочу ставати на чийсь бік. Це – їхня родина, їхня справа. Я зовсім чужа, стороння людина для цієї сім’ї. Моє завдання – довести почате до кінця, тобто, з допомогою небайдужих допомогти тій жінці”, – додала Любов Василівна.
Родичка пані Марти нам розповідала, що намагалася допомогти Марті Петрівні, однак та сама обрала такий життєвий шлях, мовляв, ось так жити їй краще.
“Мені дуже шкода усіх, хто намагається допомогти нашій Марті. Вона має велику родину, рідних, двоюрідних сестер, деякі з них мешкають у Тернополі. Коли хтось із нас бере її до себе, вона посидить кілька днів і тікає. Найкращий вихід для неї – дім перестарілих. Але вона каже, поки її носитимуть ноги, житиме так, як живе”.
Люба Василівна ділиться, що їй невтямки, чому жінку хтось має брати до себе чи відправляти в село. У неї є своя кімнатка, у якій потрібно навести лад, де вона могла б дожити віку в теплі і затишку.
Розповідають, що пані Марта була дуже вродливою. Так склалася доля, що сім’ї у неї так і не було. За словами пані Варениці, адже вона з нею спілкується впродовж уже більше двох місяців, Марта Петрівна начитана, освічена жінка. Так, має непростий характер, дратівливий норов, але роки поневірянь, самотності та байдужості з боку оточуючих наклали свій відбиток. Але ж хіба це є причиною, щоб їй не допомогти? Стара людина – як мала дитина, кажуть у народі. Вона бачить світ у зовсім іншому світлі. То що, через це можна залишити її наодинці в обгорілій кімнаті зі щілинами біля вікон, оголеною проводкою над головою та купою мотлоху?
“Кожен має свій характер, свою вдачу. Але у нас має бути головне – людяність і милосердя. Я вважаю, будь-що потрібно завершити почате, допомогти Марті Петрівні, привести її кімнатку до ладу. Бо у дім перестарілих вона не піде, про рідню, з невідомих мені причин, і чути не хоче”, – каже пані Люба.
P.S. Дорогі читачі газети “Свобода”, ми дуже раді, що ви не байдужі до чужих проблем. Зазвичай, здебільшого діляться з потребуючими не тому, що мають забагато, а тому, що знають, як це – не мати нічого. А добро завжди повертається сторицею. Тож нехай у Новому році добро і милосердя, виявлені вами, помножаться, у ваших домівках хай панують мир, злагода і достаток. Дякуємо, що ви з нами!
Зоряна ДЕРКАЧ