У 2004 році провідні українські науковці об’єднали зусилля з реалізації проекту «Україна – це ми. Шляхи національної консолідації». Його концепція передбачала формування національної повноцінної самосвідомості і самовизначення, пробудження громадянської ініціативи, створення реальних умов ефективного соціально-економічного розвитку, сильної економіки і гідного життя. Проект ставив за мету – розвиток громадянського суспільства на основі інноваційних моделей громадської співпраці через систему громадського самоврядування.
Стратегічними напрямками було передбачено формулювання концепції розвитку громадянського суспільства та створення відповідного центру, який координував би цей розвиток. Головний результат реалізації проекту вбачали у започаткуванні потужного громадянського руху, як ефективного механізму становлення громадянського суспільства.
Шкода, але після видання наукового вісника «Кроки до громадянського суспільства» далі справа не рушила. Як згодом з’ясувалося, на перешкоді стала втрата єдиного спонсора проекту – групи компаній «Родовід». Це призвело до згортання діяльності головних учасників названого проекту – Української академії універсології та Інституту місцевої демократії. Не зарадили справі ні Президент Віктор Ющенко, ані прем’єр Юлія Тимошенко…
А що отримала Україна навзамін? Отримала чимало: Помаранчеву революцію та революцію Гідності, жертовність Небесної сотні, нагнітання розкольницьких настроїв, російську анексію Криму та військову інтервенцію на Донбасі, а ще тисячі загиблих українських патріотів, мільярди валютних боргових зобов’язань перед МВФ, знецінення гривні, повальне зубожіння трудових верств населення.
То може вітчизняний політичний бомонд виробив власну ефективну програму виведення вітчизняної економіки із загрозливої кризи? Авжеж, вона всім добре відома – штучне замороження військового конфлікту щонайменше на п’ять років, нові кредитні запозичення, драконівські ціни на енергоносії, скорочення соціальних програм, з одночасним творенням тепличних умов для чиновницької номенклатури. А всім іншим, що здатні розраховувати на власні сили, пропонується заробітчанство за кордоном.
Відтак постає запитання: коли вже українці навчаться робити висновки із жорстоких уроків історії? Наразі висновки роблять окремі громадяни. Прагматичні особи поспішили замовити закордонні біометричні паспорти. Патріоти – підписались на контрактну військову службу. Свій вибір доведеться зробити й усім іншим українцям. Для цього маємо розвивати громадянську освіту – запоруку формування критичного мислення громадян, як рушія еволюційного творчого потенціалу нації.
Сподіваємось, що пропонована поетична добірка учасників медіа-фестивалю «Волинські гостини» заохотить певну категорію читачів розпочати процес громадянської самоосвіти.
Василь НЕРУЧОК,
голова мистецько-спортивного клубу «Тризуб»
***
«Проживіть один день –
не для себе.
Хай світанок
вас в шибці застане,
аби свіжістю чистого неба
ви могли доторкнутися рани,
кого зв’ялили біль і тривога.
Скрайте сум їх
об місяця кінчик.
Проживіть одне літо для Бога,
як давно
Леонардо да Вінчі.
А іще…»
Тиша звисла над нами,
лиш відлуння застигло в палаті:
«Проживіть, хоч годину,
для мами,
щоб збагнути,
які ми багаті»…
Олег ГЕРМАН
м. Тернопіль
Серце матері
Прийшла біда в Україну,
Війна розпалилась:
З краю в край земля плодюча
Кров’ю окропилась.
Отак уже повелося
Від початку світа:
Каїн Авеля вбиває,
Щоб добро спожити.
І моляться матері
В церквах та соборах:
Взяла війна в них синів –
Повернула горе.
Хто б голову не поклав,
А серце гаряче
За Авелем і Каїном
Однаково плаче.
Однаково біль пече,
Сліз не сушить вітер:
Кожен син у матері –
Неповторний витвір!
Богородиця Небесна
Людям співчуває –
Її Син єдинородний
Суд звершити має.
Але видно ще не час –
Час чеканить муку!..
Тож моляться матері,
Стискаючи руки…
Богдана ПОЛІТИКІНА
м. Ланівці
Найріднішій
Це рідне, наймиліше серцю – мама.
Людина, що на світ цей привела…
Тепло її душі – то благодать жадана,
Що з нею я окриленість знайшла.
Аби в житті я завжди посміхалась,
Щоб серце було повне доброти,
Святої спраги – починати справи,
Що здатні людям радість принести.
Моя рідненька, ніжна моя, мила!
Не знаю, як віддячити тобі,
За ту народну мудрість-дивосилу,
За людяність, гартовану в журбі.
За твій неспокій, всі твої тривоги,
Турботу, ласку і твою любов…
Я щиро дякую тобі… і Богу…
За ту, безцінну суть наших розмов!
Зоряна ДОВГАЛЮК
с. Білозірка Лановецького району
Leave a Reply