Провісник громадянського миру, людяності і добра

На повороті

2.02. 2015 року

Загинув Андрій Кузьменко

Сонячний ранок,

Рівна дорога,

Швидкість, як швидкість

І катастрофа.

Не розминулись

На повороті –

Їхав Кузьма

Долі навпроти.

Вчора бійці

Йому руку стискали –

Музика серця

Всіх окриляла.

Син України

З душею брата,

Кумир міліонів

І раптом… втрата.

Десь на півслові,

Чи напівноті –

Пісня обірвана

На повороті.

(Б. Політикіна)

   Ці до щему проникливі рядки  лановецька поетеса Богдана Політикіна  занотувала невдовзі після загибелі Андрія Кузьменка.  Чимало спогадів про  життя і творчість кумира мільйонів опубліковано  його друзями та колегами по музичному цеху. Біль непоправної утрати обпікає душі рідних та близьких, озивається луною у свідомості щирих прихильників талановитого музиканта і композитора, вірного сина українського народу. Він зробив цей світ трохи добрішим, бо його музика наскрізь просякнута людяністю, а тому має здатність об’єднувати  людей, незалежно від їх соціального статусу, рівня  освіти, мови спілкування та політичних симпатій. Кожен, хто усвідомлює себе щирим українцем твердо вірить, шо ім’я цього унікального самородка вже вписане золотими літерами не лише в історію української музичної культури, але і до пантеону великих українців. Бо тут йдеться не лише про визначні професійні звершення, але й про виявлену громадянську мужність та безмежну самопожертву.

Зважаючи на загадкові обставини загибелі Кузьми та поступове вилучення його композицій  із багатьох веб-платформ напрошується висновок, що тут не доводиться сподіватися на державну підтримку щодо всебічного дослідження та популяризації творчої спадщини митця. Нас вже не дивує ця посттоталітарна практика вихолощення національної культури, коли  стільки років не тиражують пісенного скарбу Володимира Івасюка, поезій та літературознавчих праць Василя Стуса, як і творів багатьох інших знакових авторів. А  цей культурний сегмент важко переоцінити, бо він   не поступається по значимості процесу відновлення промислового потенціалу держави.  Адже без нього марно сподіватися творчого росту тих молодих талантів, які мають тверде переконання, що лише орієнтація на український національний мелос забезпечить успішний розвиток вітчизняної поп- та рок-музики. А це ті сфери людської діяльності, що здатні впливати на підсвідомість підлітків, юнацтва і молоді, формувати та підживлювати  моральний дух підростаючого покоління, аби  воно, за визначенням Степана Бандери, не переродилось із народу у мішанину «отарних людей».

Бо така загроза цілком реальна з огляду на теперішній стан української музичної критики та  дефіцит авторитетних друкованих видань цього профілю.  Сучасні тенденції у розвитку масової культури заполонили українське суспільство лавиною облуди, приземлених емоцій та смаків, що збиває  багатьох несвідомих та легковірних на манівці бездуховності. Для нейтралізації цих згубних процесів мусимо об’єднати зусилля зацікавлених громадських організацій та авторитетних дослідників, аби узагальнювати та популяризувати творчі набутки світочів національної культури. У цьому випадку маю на увазі видання та пересилання на адреси обласних універсальних наукових та районних бібліотек держави популярного альманаху, куди б увійшли  цікаві спогади та вартісні критичні розвідки про творчість Кузьми Скрябіна.

Стосовно своїх намірів зізнаюся, що хочу торкнутися   окремих фактів літературної діяльності Андрія Кузьменка. А про пов’язані із ними музичні аспекти доведеться говорити мовою вікіпедії та наводити висловлювання фахівців, бо мої прогалини у царині музичної грамоти майже безнадійні. Прислужиться ця інформація і представникам найстаршого покоління, яке  через свої мізерні пенсії відносить інтернетпослуги до розряду нездійсненних мрій.

Насамперед нагадаю, що Андрій Кузьменко створив гурт «Скрябін»  у 1989  році у провінційному Новояворівську  на Львівщині,  маючи за плечима лише навчальний курс музичної школи по класу фортепіано. Проте це не завадило  колективу стати першопрохідцем у жанрі української альтернативної музики.  За 25 років творчої активності гурт видав двадцять студійних альбомів, два збірники, дев’ять макси-синглів, один концертний альбом та багато чого іншого.

Василь Неручок

(Тернопільська газета «Свобода»

№14 від 26 лютого 2020 року)

 Провісник громадянського

миру, людяності і добра

Штрихи до портрету Кузьми Скрябіна:

музиканта, композитора і громадянина

 

Продовження. Поч. у № 14

 Принагідно  згадуємо  продюсерські новації  Кузьменка  із гуртом  «Пающіє труси», де він прагнув  висміювати засобами пародії псевдо мистецький примітивізм, а ще  його композиції, написані для гурту «Дзідзьо». Памятаємо, як Кузьма феєрив у якості  телеведучого музичних телепрограм «Шанс» і “Шейканемо”, а ще спробував акторського ремесла у п’ятьох комедійних телефільмах («Вечори на хуторі біля Диканьки», «Червона шапочка»…)

Напрочуд органічною є проза Кузьми Скрябіна, в яку занурюєшся з головою. Стиль його оповіді гіпнотизує лаконічністю, живою розмовною мовою, оригінальним поглядом на курйозні ситуації та непримітні будні  своєї юності. Усі історії присмачені направду українським іскрометним гумором, а вчинки персонажів психологічно вмотивовані, що вказує на ваговитий письменницький талант автора. Усе це про  автобіографічні повісті: «Я, «Побєда» і Берлін»,  «Я, Паштет і Армія», що виходили окремими книгами, а наприкінці 2016-го були перевидані  у форматі збірника «Проза» в Харківському видавництві «Фоліо». З них читач  дізнається про  пригоди звичайного хлопця з провінції, про його смаки та уподобання, про близьке оточення та далеких кумирів, які справили помітний вплив на формування світогляду та морально-етичні принципи затятого меломана.

Успішним виявився  дебют Кузьми, як письменника-фантаста, адже  його повість «Місто, де не ходять гроші»   екранізавана Ганкою Третяк (фільм вийшов у прокат у 2018 році).

Одночасно із прозою  видавництво «Фоліо»  благословило у світ збірку  віршів та пісенних текстів – «Поезії» . Це торжество справедливості, бо Андрій Кузьменко – безсумнівно  самобутній поет. Він фокусує увагу на буденних, начебто непримітних подіях та явищах, але з таких несподіваних ракурсів, настільки невимушено і щиро, що вони викликають подив і захоплення. Його лексика проста, де немає місця високопарності, натомість він нерідко вживає діалектизми і навіть сленг, адже це виправдовується жагою лаконічності та нешаблонними поворотами думки. Кращі пісенні тексти, що увійшли до «Платинової колекції» –  це поезія високої проби.   Окремі речі сповнені проникливого ліризму,  в інших помічені вкраплення іронії та бурлеску, гротеску та метафоричної алегорії, що проектується на  філософський підтекст.  Проілюструємо усе згадане на кількох прикладах:

 

Він ціле життя усміхався
Широко до всіх навкруги.
Позичав їм останні гроші,
А сам не просив взайми.
А вони садили дерева зла
На бідній його голові.
І з часом горбилася спина
Під вагою дрімучих садів.

(Добряк)

Ми будем з тобою у ліжку лежати,
Лежати, як сніг – водою стікати.
Ми будемо жадно свої сльози ковтати,
А з ними слова, яких не сказати.

(Мовчати)

Я куплетами у тебе заплетений,
Ми з тобою не зіпсуті монетами,
Ніби діти за руки,
Через роки і муки переходили…
(Остання сигарета)

Сонце, де ж ти моє сонце?
Розбите серце холоне у долонці.
Його несу тому, хто ночі жде як я
Забута я, самотня я.
(Сонце замість шапки)

 

Я там, де сонце на стінах,
Я там, де сонце на стелі:

Танцюю танець пінгвіна,
Страшно веселий!

(Танець пінгвіна)

 

Злий був дощ – він не міг побувати в вогні,

Він лизав її тіло, і гасив його сни,

Скоро попіл залишився, де був шойно вогень.

Не загориться вже ніколи мокре і гірке.

(Щось зимно)

 

Окрему тематичну групу складають протестні та антивоєнні пісні («Руїна», «Кинули», «Я злий», «Революція у вогні», «Сука-війна», «Лист до президентів», «Українці»), де проявився непідробний патріотизм автора, що став взірцем громадянської зрілості, а тому не приховує  категоричного несприйняття нав’язаного українському суспільству політичного бедламу та  свавілля чиновницької номенклатури, яка розікрала державу та призвела її до неоголошеної війни – всенародного лиха із жахливими наслідками:  тисячами людських жертв, десятками тисяч скалічених, мільйонами біженців, втратою територій, небувалою розрухою та аналогічним занепадом виробництва.

Пам’ятаємо, що під час революції Гідності Кузьма Скрябін не був пасивним спостерігачем, адже кілька разів відвідував Майдан.  Тоді щоразу наголошував, що підтримує лише законні прагнення простих людей, але в жодному разі не тих політиканів, які взяли під свій контроль громадську ініціативу. Бо їм аж ніяк не варто довіряти. Він прислухався до власної інтуїції та переконував інших, що політика розбрату лише послабить Україну. Тому закликав громадських активістів  ігнорувати настанови олігархів та  братися за вироблення громадської програми державотворення, яку неодмінно підтримають жителі Донбасу.

Варто зазначити, що громадянський протест Андрія Кузьменка не був спонтанним. Він визрівав по мірі інтелектуального збагачення, духовного просвітлення та громадянського дозрівання шоумена, а виразно проявився після Помаранчевої революції, у 2005 році, коли він створив один із своїх найвідоміших  хітів – композицію  «Люди, як кораблі».  Прочитання алегоричних образів кораблів і моря тут цілком свіже,  бо художній конфлікт твору має  глибокий філософський підтекст.  Кораблі – це творчі особистості, які прагнуть самореалізуватися у людському морі, щоправда не лише в умовах жорсткої конкуренції, але й долаючи підводні пастки та диверсії.  Завдяки оригінальній музичній формі на світ виривається оголений нерв зраненої душі, яка волає докричатися до сумління безтурботних співвітчизників, аби сповістити,  що  діючий авторитарний режим успадкував ненаситну кровожерність тоталітаризму, а тому продовжує злочинну практику фізичного знищення лідерів нації, а заодно  «усіх непокірних та невигідних».  Сьогодні це стало прописною істиною, бо чи не кожен етнічний українець розуміє, що  саме ця кровожерність завадила консолідації українського суспільства,  пригальмувала перебіг демократичних процесів, які  могли  створити підстави для творчого буття народу – невід’ємної запоруки індустріального розвитку держави.

Але тоді багатьох стримувала ура-патріотична ейфорія, на фоні якої влада начіплювала своїм непримиренним опонентам ярлики агентів Кремля.  Кузьма на це не зважав, бо за свідченням друзів його найбільшим надбанням була свобода бути самим собою, завжди і всюди. Він  приймав до уваги лише міркування прогресивних авторитетів, які чогось досягли в цьому житті. А ще  прагнув спонукати молодих людей до критичного осмислення сучасних подій, заохочував їх до самоосвіти.  З початком війського конфлікту відвідував населені пункти на лінії протистояння, займався волонтерством. Під час концертів проводив антивоєнну агітацію, закликав людей бути свідомими того, що коїться у нашій країні.

Напередодні позачергових парламентських виборів 2014 року Андрію Кузьменку запропонували  увійти до першої п’ятірки виборчого списку однієї із рейтингових партій, причому за щедру винагороду в 1 мільйон доларів. Це свідчило про визнання державними функціонерами його високого професіоналізму та всенародної популярності. Те ж саме підтвердив  авторитетний музичний критик Генадій Шостак, який, характеризуючи стилістику ювілейного альбому «25» констатував, що усі представлені композиції гурту «Скрябін» – це українська поп-музика європейської якості.

Як відомо, на протязі усього існування гурт  надзвичайно трепетно відносився до своїх фанатів. Саме тому Кузьма не лише  категорично відмовився від брудної пропозиції, але й розповів про цей корупційний факт в прямому ефірі на телеканалі «Zik» 21 жовтня 2014 року, в ході авторської програми Остапа Дроздова. Він розумів, що його чесне ім’я знову хочуть використати для задурювання довірливих виборців, як це вже робили  пристосуванці із «Команди озимого покоління» (2001) та «Партії регіонів», за яку довелося агітувати в 2004-му, бо згідно раніше укладеного контракту з  «Інтером» він був зобов’язаний брати участь в усіх акціях телеканалу. Тож цього разу він використав  телеефір та переказав політичним махінаторам вистраждані побажання народних мас:

« Я би хотів сказати всім нашим політикам, що я їх просто зневажаю і хочу, щоби вони або їхні потомки обов’язково відчули на своїй шкірі то, що відчувають мами тих пацанів, які не вернулися додому. І просто щоб вони знали, що кров тих хлопців — то є на ваших руках».

Це був громадянський вчинок великої ваги, якого Скрябіну не пробачили. А він зустрічаючись із журналістами наводив нові факти зневажливого ставлення політиків до українського народу, а ще озвучив намір підтримати естафету миру «Зупинимо війну разом!», що її ініціював російський опозиціонер Борис Нємцов.

Тому версія щодо добре спланованої автомобільної аварії, яка відібрала у нас талановитого музиканта, композитора і щирого патріота Кузьму Скрябіна, видається цілком правдоподібною.

Василь Неручок,

голова мистецько-спортивного клубу «Тризуб»,

голова Лановецької РО Конгресу українських націоналістів

 

Кузьма Скрябін

Лист до президентів

Панове президенти, є до вас розмова,

Бо ми давно не чули від вас правдиве слово.

І може я ніколи б не починав її,

Та скажу вам відверто – причина у війні.

 

В яку ви цю країну всі разом погрузили

І щоб її не було – ви нічого не зробили.

Невже за стільки років ви достатньо не нажили,

Щоб заробляти гроші копаючи могили?

 

Панове президенти, є до вас питання:

Чому ви всі живете, як голубці в сметані?

Тоді, коли всі люди скидаються солдатам

Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати.

 

Чому ви не пошлете на війну своїх синів,

Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно?

Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків?..

Скажіть мені, невже це виглядає справедливо?..

 

Чому холоднокровно ви зливаєте країну?

І у крові своїй ви власну топите дитину.

Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні?..

Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну ?!

 

Я хочу побажати вам, панове президенти,

Відчути весь наш біль на собі перше ніж померти,

А всім нащадкам вашим – я хочу тільки зла,

Яке ви всі разом роками готували нам!          (Літо 2014)

(Тернопільська газета «Свобода»

№ 15  від 28 лютого 2020 року)

Громадська ініціатива

« Зупинимо війну разом!»

  • це естафета миру, яку проголосив російський опозиціонер Борис Нємцов, а підтримав українець – фронтмен гурту «Скрябін»  та громадський діяч Андрій Кузьменко.

Акція стартувала 22 червня 2015 року в Ланівцях, біля  районного будинку культури.  Організатори –  місцева ініціативна група «Естафета поколінь» та Лановецька районна організація Конгресу українських націоналістів провели громадську експертизу, аби спонукати жителів провінції до пошуків ефективної моделі самоорганізації населення,  вироблення громадської програми  державного будівництва, орієнтованої на оздоровлення вітчизняної економіки та встановлення громадянського миру.

Завдяки фінансовій та організаційній підтримці мистецько-спортивного клубу «Тризуб» естафета зробила перші кроки у напрямку до столиці нашої держави. Зокрема 1 липня 2015 року делегація ланівчан відвідала смт. Ямпіль, а 24 липня 2015 року райцентр Білогір’я Хмельницької області. Одночасно із згаданою громадською експертизою тут звучали антивоєнні пісні у виконанні народного зразкового молодіжного ансамблю «Передзвін» Лановецького РБК, духовні твори і повстанські пісні у виконанні церковного хору Святотроїцької церкви села Краснолука Лановецького району. Анонси та репортажі про ці заходи публікували  місцеві ЗМІ: Тернопільська обласна газета «Свобода» № 45 від 19. 06. 2015 р.;  № 51 від 10. 07. 2015 р.; № 60 від 12 серпня 2015 р., № 47 від 17 червня 2016 року ; районна газета «Голос Лановеччини» № 30 від 24 липня 2015 р. та № 34 від 21 серпня 2015 року.

Як виявилось, цього  було  недостатньо, аби естафета миру продовжила ходу. Далися взнаки повзуча інфляція, спад виробництва, тотальне зубожіння населення, підступний характер неоголошеної війни, а ще  неузгоджені дії командування АТО та недолуга політика української влади.  Тож на зміну патріотичному піднесенню прийшли апатія та зневіра людей у потрібності власної думки. Пройшло 5 років, а згадані чинники   все ще загрожують  існуванню держави, бо новообрана влада продовжує брести манівцями застою та  послуговуватись політичною клоунадою, форсує продаж стратегічних промислових гігантів та відкриття ринку землі на догоду  квартету олігархів та міжнародної мафії. З огляду на усе згадане ми робимо чергову спробу пробудити до життя естафету миру «Зупинимо війну разом!».  Починаючи з 9 березня 2020 року плануємо поширювати прогресивні ідеї не лише через місцеві ЗМІ але і через веб-сайт: http://www.trizub.in.ua/

   Сподіваємось на підтримку людей доброї волі, громадських активістів та меценатів, які посприяють у реалізації цієї  прогресивної ідеї,  орієнтованої на консолідацію українського суспільства, відновлення громадянського миру та зміцнення української державності.

Ініціативна група «Естафета поколінь» м. Ланівці,

Лановецька РО Конгресу українських націоналістів,

Госпрозрахунковий мистецько-спортивний  клуб «Тризуб»

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*