Про чудеса Георгія-чудотворця і ядерні амбіції України

Коли Л.Кравчуку закидали, що він свого часу віддав ядерну зброю, Леонід Макарович наводив невідпорний, на його думку, аргумент. Її, цю зброю, треба обслуговувати і періодично проводити випробування. Який же депутат чи голова ОДА погодиться, щоб тестування ядерної зброї проводили на території його округу чи області? І як до цього поставляться люди, які там проживають? Відтак голоси прихильників ядерного озброєння країни якось стихали…
Такі дискусії – ознака, якої не якої, а демократії. Втім, історія знає приклад, коли людей навіть ні про що не питали, а виселили з території, де мали проводити випробування ще нової на той час ядерної зброї. А тим, кому можна було лише скомандувати «Шагом марш!», наказали йти прямо в епіцентр ядерного пекла. І мало це все милозвучну і навіть ліричну назву – «Сніжок», під якою відбувались радянські військові навчання із застосуванням ядерної зброї, підготовлені й проведені під керівництвом маршала Г. Жукова 67 років тому, 14 вересня 1954 р., на Тоцькому полігоні в Оренбурзькій області. Загальна кількість військовослужбовців, які брали участь в навчаннях, сягала 45 000 чоловік. Завдання навчань полягало у відпрацюванні можливостей прориву оборони противника із застосуванням ядерної зброї. Атомну бомбу підірвали на 350-метровій висоті; Жуков та інші вищі армійські чини спостерігали за всім з безпечної відстані й у цілком безпечному укритті, а через короткий час територією, яка буквально дихала радіацією, і на якій зашкалювали і виходили з ладу прилади, пройшли переможні наступаючі частини радянської армії, несучи на Захід (за сценарієм навчань) свободу і щасливе життя.
Дуже виразно описує цю історію в книзі «Тень победы» відомий розвідник-перебіжчик Віктор Суворов. У главі «Негативне диво» він, зокрема, відповідає тим російським «яструбам», які в шовіністичному угарі вимагають долучити Г.Жукова до лику святих. Для цього кандидат має відповідати певним критеріям, зокрема, творити чудеса. Чудес легендарний маршал Жуков, на думку В. Суворова, натворив цілком достатньо, навіть із надлишком. По-перше, спалив буквально за мить стародавні дубові діброви, які висаджували там упродовж кількох століть. Простий смертний ніяк не міг би цього зробити – це було під силу лише Георгієві-чудотворцеві.
Але головне його чудо – люди. Величезна маса солдат, сержантів і офіцерів, які, за задумом все того ж геніального стратега Жукова, мали відразу після вибуху переможним маршем пройти обпаленою й зараженою територією. Він найперше потурбувався про таке: з кожного взяли розписку, яка зобов’язувала мовчати про все, свідком чого був, протягом 25 років. А далі їх всіх залишили самотужки розбиратися зі своїми болячками, які почали з’являтися одна поперед одну. Людина катастрофічно худне, буквально тане на очах, а розповісти причину лікарям не може – розписка про нерозголошення висить загрозливим дамоклевим мечем. Ще одна напасть – імпотенція, а з нею – розлади в сім’ях, розлучення… Перетворити за лічені хвилини тисячі й тисячі здорових чоловіків на імпотентів, риторично запитує В. Суворов, це хіба не чудо? Яке під силу не будь-кому, а лише Георгію-чудотворцеві.
Але й це ще не кінець усіх бід. У, здавалося б, цілком здорових людей раптом почали народжуватися діти з невідомими страшними захворюваннями. Наслідки Тоцьких розваг видатного полководця Г. Жукова, який людей ніколи не шкодував і в ріках людської крові броду не шукав, жахливим чином виявляються в другому і в наступних поколіннях. Народжуються діти з величезними головами і з м’якими кістками… Надовго запам’ятався десяткам тисяч людей отой «Сніжок».
І от що цікаво. Дехто з учасників тих подій, напевно, проживає в Харкові. І, можливо, сповнений ностальгійних спогадів, виступав за відновлення поваленого погруддя Жукова. Невже радіація так катастрофічно впливає на пам’ять? А може, вкупі з одурманюючою пропагандою, робить її вибірковою?
А ще тим, хто з піною на вустах нині виступає за повернення Україні статусу ядерної держави, незайве пам’ятати, що обережність і ретельне дотримання правил техніки безпеки не є нашою найхарактернішою національною рисою. А її відсутність може спричинити… Та, багато що може спричинити.
Ігор ДУДА