Повідомити новину

Поширити:

В газеті «Свобода» за 17 січня цього року опублікована стаття «Червоно-чорний прапор боротьби», в якій ідеться про часи, коли в Тернополі почали використовувати державний синьо-жовтий прапор і ОУНівський червоно-чорний.
Хочу доповнити автора цієї статі. 29 березня 1990 року, в перший день роботи сесії Тернопільської міської ради народних депутатів 21 скликання (Першого демократичного), прийнято Постанову «Про національну символіку». Наведемо текст цього документа:
«П.1 На території, яка підпорядкована Тернопільській міській раді, відновити українську національну символіку – синьо-жовтий прапор, Герб – Тризуб і виконання Гімну «Ще не вмерла Україна».
П.2 На будівлі міської ради народних депутатів поруч із державним прапором Української РСР встановити Український національний прапор.
П.3 Вийти із пропозицією до Верховної Ради України, про затвердження української національної символіки як державної».
Як бачимо із тексту Постанови, синьо-жовтий прапор встановлювався тільки на адміністративному приміщенні Тернопільської міської ради.
29 квітня 1990 року на Театральному майдані відбулося освячення синьо-жовтого прапора. Було утворено оргкомітет, який розробив сценарій проведення цього заходу. Очолили його два співголови Павло Сливка і Петро Ковч. Рішення міської ради Тернополя було першим в Україні, де на державному рівні визнано національну українську символіку.
Що стосується відзначення 450-річчя Тернополя, то після довгих роздумів дійшли компромісу і вирішили відзначати його 21-23 вересня 1990 року. Святкування розпочалося 21 вересня о 13 годині на Театральному майдані Божественною Літургією. Основні дійства відбувалися на схилах пагорбу між готелем «Тернопіль» і Тернопільським ставом. У 1991-92 роках День міста відзначали вже 28 серпня – у свято Успіння Пресвятої Богородиці.
Тепер – про червоно-чорний прапор. На початку ХХ століття його почали використовувати революційні рухи: і національно-визвольний, і анархічного спрямування. Вони набули поширення як символ боротьби проти національного чи соціального гніту. Червоно-чорні кольори з’явилися в Україні у міжвоєнний період в молодіжних середовищах. У «Пласті» курінь «Червона калина» на прапорах мав червоно-чорні барви. У пісні куреня «Лісові чорти» були слова: «Чорти ми лісові! Прапор червоно-чорний – це наше все добро, червоне – це кохання, а чорне – пекло дна». У червоно-чорних формах виступала футбольна команда «Товариство Україна». Ці кольори польська влада не забороняла, на відміну від синьо-жовтого. Політизація червоно-чорного прапора відбулася тоді, коли на ІІ Великому зборі ОУН (Р) бандерівці ухвалили свій окремий прапор: «ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски». Але не було регламентовано використання прапора.
Як стверджує значна частина істориків, а також голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило та провідник ОУН (Р) в 1941-43 Микола Лебідь, масово використання червоно-чорних прапорів в ОУН і УПА не було. Водночас було використання червоно-чорних кольорів у графічних матеріалах, яке випускало бандерівське підпілля. А організатор націоналістичного підпілля на Донбасі Євген Стахів у своїх судженнях категоричний: «В УПА не було жодного червоно-чорного прапору, упівці бандерівського напрямку стояли на тій позиції, що прапор має бути синьо-жовтий, а мельниківці – що жовто-синій, а червоно-чорні кольори з’явилися у 1990-92 роках».
У своєму інтерв’ю Євген Стахів заявив: «Я приїжджав в Україну у 1990 році. Ще був Радянський Союз, і вже тоді у Львові з’явилася УНА-УНСО, члени якої ходили з червоно-чорними прапорами. УНА-УНСО створене не українськими патріотами, а більшовиками». (Із книги «Страсті за Бандерою», 2010 рік, Київ, видавництво «Грані-T».) Зрештою, якби червоно-чорний прапор асоціювався з УПА, то радянський режим заборонив би цю символіку і переслідував би за неї. А було навпаки, пригадаймо вірш Дмитра Павличка «Два кольори», який став народною піснею: «Червоне – то любов, а чорне – то журба». У 1990 році почали використовувати червоно-чорні кольори, щоб применшити значення синьо-жовтого прапора, посіяти недовіру і зберегти червоно–лазуровий прапор УРСР.

Павло СЛИВКА,

історик, голова комісії з питань культури та національного відродження Тернопільської міської ради в 1990-94 роках.