Повернулися з війни “на щиті”: Тернопільщина у траурі

Коли згасає сонце…

А червоні маки вздовж дороги болем,

вірою – ромашки, пам’яттю – трава…

Господи, на серці так нестримно важко…

Губляться чекання, меншають слова…

Душу розриває мовчазне ридання,

сльози мимоволі втомою із віч.

Плаче серце, б’ється в грудях, наче пташка,

ронять сльози маки вздовж сумних узбіч…

Стелиться дорога, проводжає в небо

воїнів-героїв, дочок і синів.

Замість куль почують душі райський щебіт,

замість болю й втоми – втіху райських снів.

Нам би не забути, нам би пам’ятати

про ціну світанків, про безцінність мрій…

Надто вже велика, Боже, волі плата!

Лиш зволій світанку, Господи!

Зволій…

Оксана Воркун-Цепенда

Майже рік вважався безвісти зниклим

12 червня жителі Білобожницької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, оператора-радіотелефоніста відділення розвідувального взводу, мешканця села Ридодуби, що на Чортківщині Мирослава Петровича БАТИЦЬКОГО (9. 04. 1994 р.н.), який загинув 29 червня 2024 р. під час виконання бойового завдання на Донеччині; від тоді його вважали безвісти зниклим.

Світлої пам’яті Мирослав понад два роки був на війні, мав важке поранення, після якого знову повернувся на фронт. Рідні його розшукували, зокрема сестра Василина, сподівалися, але, на жаль усі надії були марними…

«…Більше десяти побратимів з 35-го окремого стрілецького полку з міста Дніпро, прибуло віддати останню шану Мирославу. Кремезний боєць з позивним «Правша» розповідає, що Мирослав був хорошим воїном. Усі хотіли з ним їхати на позицію, бо знали: якщо він за кермом, усе буде добре! У разі чого – підстрахує, прикриє… І в селі про нього всі відгукуються лише з позитивної сторони. Розповідають, що був дуже добрим, робітним хлопцем. Це видно й по доглянутій ошатній оселі, де він проживав разом з батьками. Після закінчення школи відслужив службу в армії. Потім з батьком часто їздив на заробітки до Польщі. Мирослав був середульшою дитиною в сім’ї. Крім нього, є ще дві сестри, вже одружені, мають своїх дітей. Як тільки-но почалася повномасштабна війна, одним з перших в селі отримав повістку. Служив кулеметником, потім у розвідці…» – написав редактор чортківської районної газети «Голос народу» Любомир Габруський.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Загинув на Харківщині

13 червня жителі Борщівської громади провели провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця с. Шупарка, солдата Євгена Олександровича ПРИГОДУ (Оптимус; 12. 12. 1989 р.н.), який загинув 5 червня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Глибоке Харківської області.

«У мирному житті – добрий. У війні – мужній, безстрашний, незламний. Таким він запам’ятається усім хто його знав… Попрощатися із Євгеном прийшли десятки людей – рідні, друзі, побратими, однокласники, жителі громади. Сльози, квіти, опущені голови і невимовний біль…» – написала у соцмережі Ольга Зубик.

«Герої не вмирають допоки ми їх пам’ятаємо… Дякую о. Вадиму і всім священикам які провели чин поховання, всім односельчанам, рідні, друзям, однокласникам, сусідам, усім хто вшанував пам’ять і провели в останню дорогу. Дякую вам усім за слова підтримки і співчуття. Тож пам’ятаймо завжди про нашого Героя Євгена Пригоду…»

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо дружині рідним та близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Був справжнім воїном

14 червня жителі Нараївської громади відали останню шану військовослужбовцю 115-ї ОМБ, мешканцю с. Гутисько, що на Бережанщині Руслану БЕНЧУ (21. 01. 1997 р.н.), який загинув 19  серпня 2023 р. під час бойового завдання поблизу населеного пункту Петропавлівка Куп’янського району Харківськоїобласті.

Світлої пам’яті Руслан закінчив Підвисоцьку школу, Рогатинський аграрний коледж, працював у ТОВ «Підвисоцький завод будівельних матеріалів», їздив на заробітки до Польщі.  3 лютого 2023 р. його мобілізували. Тривалий час вважався зниклим безвісти.

«Мамина і татова гордість, синова впевненість, сестрина і братова підтримка, для дружини – кохання її життя і тепер – невимовний батьківський біль… Сміливий, добросовісний та врівноважений, чуйний, надійний друг, на допомогу якого завжди могли розраховувати… Він був справжнім. Ніколи не скаржився, не нарікав, був воїном – скрізь і завжди… Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі батькам, дружині, синочку, сестрі, брату, племінникам, друзям – зазначила директорка Підвисоцького заводу будматеріалів Галина Слюсарська.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Був добрим і щирим…

14 червня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбоця Андрія Романовича КОРЕНДІЯ (Яшка; 3. 02. 1970 р.н.), який загинув 10 червня під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Світлої пам’яті Андрій пройшов АТО, з початком повномасштабної війни знову пішов захищати Україну. Побратими згадують його як доброго і щирого чоловіка й водночас мужнього і відповідального воїна.

«Сумна новина прийшла для нас гвардійців дев’яностих окремого батальйону спецпризначення, знову поповнилося Небесне військо нашим бойовим товаришем. Загинув на фронті побратим Андрій Корендій…» – написав у соцмережі Тарас Михальчук.

Поховали воїна на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Поховали у рідному селі

15 червня жителі Вишнівецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця-санітара, мешканця села Коханівка, що на Збаражчині Володимира Андрійовича ГАЛЯНТІЯ (14. 11. 1991 р.н.), який загинув 26 січня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі м. Бахмут Донецької області.

Світлої пам’яті Володимир довгий час він вважався зниклим безвісти, родина до останнього сподівалася, що Володимир живий та, на жаль, експертиза ДНК 12 червня підтвердила його загибель у січні 2024 року.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо матері, сестрі, вітчиму, усім рідним та близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Поховали на Пантеоні Героїв

15 червня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця Віталія Андрійовича КОВАЛЯ (14. 09. 1977 р.н.), який загинув 7 червня під час виконання  бойового завдання у Донецькій області.

Світлої пам’яті Віталій у мирному життті був щиросердним, відповідальним,  доброзичливим чоловіком, який виконував свій патріотичний обов’язок. Мужній воїн від 7 червня вважався безвісти зниклим…

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Загинув на Донеччині

16 червня жителі Почаївської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, механіка-водія 2-го розвідувального відділення 2-го розвідувального взводу 2-ї розвідувальної роти військової частини А****, мешканця Почаєва, старшого солдата Олексія Валерійовича КВАСНЮКА (30. 03. 1982 р.н.), який загинув 9 червня під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Олексій був мужнім воїном і надійним побратимом…

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

 Був добродушним та щирим

16 червня жителі Скала-Подільської громади віддали останню шану військовослужбовцю, солдату, уродженцю с. Поділля, що на Заліщанщині, мешканцю селища Скала-Подільська, що на Борщівшині Івану Михайловичу РОМАНИШИНУ (1989 р.н.), який загинув 11 червня під час виконання бойового завдання внаслідок удару FPV-дрону в районі населеного пункту Новоандріївка Запорізької області.

Як розповіли у Скала-Подільській селищній раді світлої пам’яті Іван «Був добродушним та щирим. Одружився у 22 роки.  Пробував свої сили  у будь-якій справі,  через чотири роки втратив батьків –  тож розраховував тільки  на власні сили. Працював робітником ДП «Благоустрій». З початком  російської агресії проти України, влився до її  Збройних Сил…».

Поховали захисника у Скалі-Подільській.

Щиро співчуваємо дружині з дітьми,  рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Поховали у рідному місті

16 червня жителі Збаразької громади віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю штурмового спеціалізованого батальйону «Шквал», мешканцю Збаража, солдату Олександру Костянтиновичу ХВОРОСТЯНОМУ (21. 02. 1984 р.н.), який загинув 8 червня під час виконання бойового задання в районі населеного пункту Андріївка Сумської області.

Світлої пам’яті Олександр був добрим, щирим і працьовитим чоловіком й водночас сміливим воїном.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Здобув три вищих освіти

17 червня жителі Нагірянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця-снайпера 2-го аеромобільного відділення 3-го аеромобільного взводу 4-ї аеромобільної роти військової частини А****, мешканця с. Капустинці, що на Чортківщині Івана Йосиповича ПОПИКА (17. 01. 1999 р.н.), який загинув 17 жовтня 2024 р. під час виконання бойового завдання в районі села Єлизаветівка Покровського району Донецької області.

На сторінці Милівецької філії Улашківського ОЗЗСО йдеться: «…Наш випускник, колишній учень, героїчно загинув, захищаючи Україну. За час навчання у Милівецькій школі зарекомендував себе старанним, дисциплінованим і відповідальним учнем. Іван був світлим, добрим, щирим хлопцем, який мріяв про світле та щасливе майбутнє. Мріяв…».

«Тиждень на Чортківщині знову розпочався з чорного понеділка: 16 червня додому «на щиті» повернувся 25-річний воїн з Капустинців ПОПИК Іван Йосипович, котрий вісім місяців тому, у ніч з 16 на 17 жовтня, вийшовши на перше бойове завдання, пропав безвісти.

Односельці розповідають, що хлопець був наймолодший в багатодітній родині. Крім нього, в сім’ї зростало ще четверо братів і сестра. Батько шість років тому помер. Здобув три вищих освіти. Після закінчення Милівецької школи вступив до Чортківського коледжу економіки та підприємництва, потім закінчив бакалаврат і магістратуру навчально-наукового інституту підприємництва і бізнесу ЗУНУ. Рік провчився на психолога, однак узяв академвідпустку і уклав контракт з 79-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Був снайпером» – йдеться у статті на сайті «Чортків City».

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Не витримало серце…

16 червня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, тесляра-покрівельника будівельного відділення батальйону інженерної підтримки військової частини А****, солдата Сергію Миколайовича ФОМЕНКА (5. 10. 1973 р.н.), який відійшову засвіти 12 червня від захворювання серця у м. Ізюм на Харківщині.

Світлої пам’яті Сергій був чуйним, доброзичливим, працьовитим, вмілим у своїй професії та відповідальним воїном.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять та шана Герою!..

Герої не вмирають!