Петро Тимочко дорога до читача довжиною в 19 років

Все почалося з несподіваного телефонного дзвінка. Зі слухавки пролунав жіночий голос і запитав пані Ольгу, чи вона справді є донькою письменника Петра Тимочка.

Трохи згодом Ольга Петрівна вже тримала в руках рукопис батькової книжки, який  довгі роки вважався втраченим…

У 2004 році Петро Тимочко закінчив підготовку нової збірки віршів, для якої вже й назву придумав: «На зламі тисячоліть». Рукопис віддав для набору і друку в одне з місцевих видавництв. Появи книжки він так і не дочекався. 25 лютого 2005 р. його життя обірвалося. Після його смерті готовий до друку рукопис кудись зник. Рідні Петра Семеновича намагалися знайти цю дорогу для нього папку, в яку він вклав стільки праці, але всі їхні зусилля були марними.

І от через майже 19 років невідомості рукопис повернувся. В одній із кав’ярень Борщова його знайшов тамтешній працівник. Зрозумівши, що папка може для когось бути дуже важливою, але сам не знаючи, що з нею робити, він передав її родині відомого місцевого композитора Ярослава Злонкевича. Його дружина вже сама розшукала доньку поета Ольгу Іонову-Тимочко й передала їй цінний рукопис з рук в руки.  Ольга Петрівна досі пам’ятає цю пам’ятну зустріч із Юлією Злонкевич до найменших подробиць.

Знаючи, як батько чекав появи на світ своєї нової збірки, пані Ольга, не гаючи часу, стала пропонувати рукопис у різні видавництва. Але видання книги в наш час – задоволення не з дешевих, тому кілька років минули в пошуках коштів. Не останню роль у подальшій долі рукопису зіграло знайомство пані Ольги з місцевими літераторами, коли її запросили на організований обласною організацією Спілки письменників вечір пам’яті Петра Тимочка. Завдяки порадам, а також підтримці членів ТОО НСПУ й обласного літоб’єднання, зокрема професора Олега Смоляка, цьогоріч книга «На зламі тисячоліть» нарешті вийшла з друку.

Вірші, які увійшли до цієї збірки, датовані 1998 – 2004 роками. Їх підбір, літературна редакція, навіть порядок, в якому вони йдуть, –  усе зроблено точно так, як свого часу спланував сам автор. Новою є хіба що обкладинка, яку створив дизайнер Ігор Максимлюк, але й вона повністю перегукується із загальною концепцією книжки.

Коли читаєш вірші Петра Тимочка, то аж не віриться, що вони були написані так давно, настільки актуальними вони залишаються зараз. Ось, наприклад, вірш, датований 18.07.2003 р., скільки років минуло, а на болотах досі без змін:

Аби збагнути розумом росію,

Потрібно побувати в ній.

Я був, отож, повірте, розумію –

На людяність не пощастило їй.

Або візьмемо ще один катрен, уже не пов’язаний з політикою, з циклу «Абищиці». Правда, знайома і зараз ситуація? А її поет описав ще 06.10.1999 р.:

Відзнаку цьому лауреату

Дали чиновники по блату,

Але поетом не зробили,

Бо в тім чиновництво безсиле.

Можна ще багато віршів з цієї збірки цитувати і проводити аналогії із сьогоденням. Впевнений, що кожен поціновувач художнього слова сам захоче її уважно прочитати.

Ольга Іонова-Тимочко дуже задоволена результатами своєї наполегливої праці, адже побачили світ батькові вірші, яких раніше ще ніхто не читав, і які вважалися втраченими. І несуть на своїх римованих крилах пророчі слова поета до його нащадків, наче він сам промовляє їх із небес.

Та зупинятися на досягнутому Ольга Петрівна не збирається. Недавно за підтримки Міністерства культури та національної спадщини Республіки Польща й Інституту літератури м. Кракова був перевиданий збірник «Трени й інші вірші» польського поета Яна Кохановського в перекладі Петра Тимочка (перше видання побачило світ у 1980 р.). Не виданими залишаються ще багато інших перекладів Петра Семеновича з польської, німецької, есперанто, які пані Ольга теж збирається готувати до друку. Окрім того, залишилися в спадок від батька величезні архіви. Ті, які були написані в невеликій, але затишній квартирі над Тернопільським ставом, опрацьовують доньки поета Ольга і Тетяна. А тими, які він створив під час свого перебування в Канаді, займається старша донька Наталка. Тож їх впорядкування і подальше видання стало спільною справою всієї великої родини Петра Семеновича Тимочка.