Перспективи Замкової гори у Теребовлі

Теребовля – одне з небагатьох міст Тернопільської області, що відігравало важливу роль в історії краю протягом цілого тисячоліття. Починаючи з другої половини V століття нашої ери і до кінця ХVІІ століття місто перебувало в центрі різноманітних державних, політичних і військових подій. 
Ці землі, на яких пізніше сформувалось Теребовлянське князівство, у свій час отримує  Ростислав Володимирович – онук київського князя Ярослава Мудрого. Після його смерті сини Рюрик, Володар та Василько правили на цих землях. У 1092 році бездітним помирає старший Ростиславич – Рюрик, його володіння молодші брати ділять між собою. Звенигородський князь Володар переходить у Перемишль. Василько залишається у Теребовлі, а також отримує Галич. Територія Теребовлянського князівства за часів Василька Ростиславича охоплювала більшу частину сучасних Тернопільської та Івано-Франківської областей, значну частину Хмельницької, Львівської та Чернівецької областей.
Вже перша згадка Теребовлі в Іпатієвському літописі  1097 року чітко вказує, що місто було центром окремої волості, яка належала Василькові Ростиславовичу. На Любецькому з’їзді офіційно підтверджені і закріплені права Ростиславичів на їх володіння. Загалом у ХІ – першій половині ХІІІ століття Теребовля, як столиця Теребовлянського князівства, неодноразово зустрічається на сторінках літопису в контексті пізніших князівських міжусобиць.
Виникнення давньоруського городища на Замковій горі пов’язують з іменем князя Василька Теребовлянського. Одначе, коли князь Василько Ростиславович отримав права на Теребовлю, місто вже існувало. Згідно з археологічними дослідженнями територія Замкової гори є багатошаровою пам’яткою, де були знайдені зразки матеріалів, що належать до трипільського періоду, а також пізніші знахідки висоцької культури. Наприкінці ІХ – на початку Х ст. на Замковій горі вже існував общинний центр.
На території замку виявлений пізньослов’янський культурний шар (райковецької культури, кінець ІХ – початок Х ст.), житло І половини Х ст. Також знайдено залишки оборонних стін Х – ХІ ст. та другої половини ХІІІ ст. Як зазначає, археолог Марина Ягодинська: «Підґрунтям княжої Теребовлі були пам’ятки культури Лука-Райковецька, навколо яких сформувалося те ядро, що надалі переросло в князівський адміністративний центр з розвинутою приміською структурою».
Першим, хто локалізував літописну Теребовлю саме на Замковій горі, був відомий краєзнавець Л.Чачковський, що у 30-х рр. ХХ ст. дав опис городища, його план та характеристику околиць. Це припущення було підтверджено археологічними дослідженнями Бориса Тимощука у 1985 році.
В останній чверті ХІ ст. статус Теребовлі значно змінився, місто стало центром однойменного князівства. Це не могло не відобразитися на його розвитку. Саме на цей період припадає найбільший розквіт міста (кін. ХІ – перша пол. ХІІІ ст.). Зміни мали торкнутися княжого дитинця, де розмістилась резиденція Василька Ростиславича. На жаль, територія двору була зруйнована під час будівництва кам’яного замку в ХVІІ ст., тому про його вигляд відомостей дуже мало. Зіставляючи дані археології з літописними свідченнями, можна припустити, що укріплення неодноразово перебудовували та зміцнювали. З ініціативи Василька Ростиславовича на дитинці був споруджений палац. За аналогією до багатьох княжих столиць тут, імовірно, також була княжа церква та господарські приміщення. Територію городища з південного, західного і східного боку захищали круті схили пагорбу, а з напільного (північного) – доступ до городища перекривали земляні вали з дерев’яними укріпленнями і рови. З північного боку до дитинця прилягало передмістя, яке було захищене своїми укріпленнями.
Аналіз нових досліджень, матеріалів археологічних розкопок на Замковій горі дає можливість говорити про багатий різночасовий культурний шар цієї місцевості. Ці дані свідчать про те, що територія Замкової гори була заселена та загосподарена пращурами українців ще до польської експансії, до завоювання цих територій Казимиром ІІІ.
Для популяризації цього періоду в історії Теребовлі слід було б створити своєрідний музей-парк під відкритим небом, де було б показано музеєфіковані розкриті під час розкопок археологічні об’єкти, як от: реконструйовані житла слов’янського періоду з характерними елементами (піч-кам’янка, копії посуду та інші); різночасові давньоруські житлові та сакральні залишки споруд (житла, поховання, реконструкція валів та частоколу тощо). Цікавою ідеєю для залучення туристів є створення археологічного музею у східній башті замку з умовною назвою «Історія заселення Замкової гори», чи, наприклад, музею «Народних промислів і давньої історії краю».
Галина КОБАСА, молодша наукова співробітниця  Національного заповідника «Замки Тернопілля»
Фото Тетяни ДУМСЬКОЇ