Повідомити новину

Поширити:

 
Вони  розмовляли українською мовою і дуже вирізнялися на фоні російськомовного населення.  Але після 2014-го чимало тутешніх перейшло на українську мову. І це радує – українських патріотів побільшало!
  Десять днів на початку липня поблизу Свято-Юріївського чоловічого монастиря УПЦ КП в Кременецькому районі  у сосновому бору працював пластовий табір. Він був особливим, бо  майже всі діти –  із прифронтової зони, із  обпалених  війною  Авдіївки,  Волновахи та Маріуполя.
     Вперше вони завітали сюди влітку 2014-го. Коли діти мандрували Центральною Україною за маршрутом «Холодний Яр», вивчаючи героїчну боротьбу українських повстанців 1919-1930 років,  Авдіївку зненацька захопили сепаратисти.  Повертатися додому було небезпечно. Щоб перечекати біду і не потрапити до рук ворогів, які  люто ненавидять українських патріотів (а пластова організація – патріотична), керівники табору вирішили повести дітей у ще  одну мандрівку. Місяць вони перебували на території національного історико-краєзнавчого музею «Чигирин», а потім пішли мандрівним табором шляхом героїчного козацького війська  Богдана Хмельницького, яке у ХVII столітті  визволяло Україну від польського панування. Маршрут називався «Волинь козацька». Підлітки побували у Дубенському замку, поклонилися козацьким могилам у Пляшевій. Згодом вони  приїхали до Кременця – подивитися  фортецю, яку у 1648-му році підкорили козаки Максима Кривоноса.
Була  субота, міська рада не працювала, і мандрівники попрямували у райвідділ міліції, щоб отримати дозвіл поставити табір. Їм не тільки  порадили, де це краще зробити,  а й відвезли автобусом  у райський куточок Волині – на мальовничий хутір Вірля (там уже кілька років поспіль полюбляла стояти табором християнська молодь Тернопільщини від УПЦ КП). Невеличкий Свято-Юріївський монастир, співучий сосновий бір довкола нього і білі лебеді на дзеркальному плесі ставу назавжди зачарували донеччан. Вони вирішили щороку приїжджати сюди на таборування.
Більшість донецьких пластунів та їх старшин – родом із містечка Авдіївка. Пластовий рух там у 2010-му започаткували  місцевий вчитель-філолог Тетяна Переверзєва  і священик УПЦ КП із Києва, засновник «Пласту» на Донеччині отець Ігнатій  (панотець має три вищі освіти, він – філолог, психолог  та богослов).
У пластовому таборі підлітки вчаться любити рідну землю, рости сильними і мужніми людьми, вмілими, кмітливими і витривалими. Вони живуть у наметах, готують їжу на багатті, проводять спортивні змагання та ігри на виживання, ходять у довготривалі піші мандрівки.  Це допоможе  у дорослому житті легше переборювати труднощі й знаходити вихід із непростих ситуацій.
А ще пластуни організовують різноманітні творчі конкурси, відвідують місця звитяги українських героїв, обговорюють прочитані книги. Табір щороку присвячений одній із книг. У 2014-му це був «Холодний Яр»  Ю.Горліса-Горського, у 2017-му – «25 перемог України» О.Палія  та «Битва за рідну землю» Ю.Журавля, у 2018-му – «Юний підприємець». Читання й обговорення таких творів  виховує у підлітків патріотизм, а також вчить їх втілювати в життя свої ідеї та мрії.
У Авдіївці пластовий рух зародився 2010 року, а у Волновасі –  2016-го (після приїзду до міста   пластунів  із Тернополя). Донецькі пластуни тісно пов’язані з нашою областю. Тетяна Переверзєва (комендант пластових таборів упродовж восьми років) і Наталія Шерекіна (комендант цьогорічного табору) належать до куреня імені княгині Ольги, заснованого американкою українського походження Іриною Богачевською, яка народилася у 20-і роки минулого століття на Кременеччині.
Комендант Наталя Шерекіна, бунчужний   Антон Бобир, писар  Ганя Ришкіна, вчитель співу   Катя Новицька виросли у пластовому таборі. А сьогодні вони входять до його Проводу.
У «Землі Велетнів» усі розмовляють українською. Діти – добре виховані, серйозні і врівноважені, старанно виконують завдання, поставлені перед ними старшинами. Мабуть те, що вороги  Батьківщини стоять фронтом недалеко від  твого  дому, докорінно змінює характер людини (навіть такої молодої),  робить її мужнішою і мудрішою! Найулюбленіше заняття хлопчиків – вправляння у стрільбі. Адже кожен із них бажає вирости справжнім чоловіком,  котрий у час небезпеки  зуміє захистити від ворогів  свою сім’ю і Батьківщину!
 
 
 
 
– Чим для вас є пластовий табір? – запитала я у підлітків.
– Для мене він – школа життя! – відповіла Катя Новицька. – Адже виховуюсь у ньому з чотирьох років! Моя мама – інтендант!
– А мене він  навчив терпінню і силі волі! – зізнається Ліля Лисенко. – Коли ми піднімалися на стрімку Божу гору,  було дуже важко, але я кріпилася і витримала!
– А я у таборі навчився плавати! – похвалився Артем Степаненко.
– А я – ставити намет і розпалювати багаття у негоду! – підтримав його Владислав Олієвський.
– Табір вчить нас бути сильними, витривалими й любити Україну! – мовила Наталія Шерекіна.
Хай щастить вам, юні пластуни із Донеччини! Хай чимскоріше над вашими містами засиніє мирне небо! І хай усі люди там почнуть розмовляти українською!
А овіяний  повстанською  славою   хутір Вірля чекатиме на  вас і наступного року!
Неоніла ДРИГУШ (КРЕМЯНЧАНКА)