gazpostach

Ольга Гузар-Левицька



 (до 160-річчя від дня народження)

Ольга Гузар (1860-1933) народилася і зросла у Завалові, що на Підгаєччині, в родині священика Дмитра Гузара і була сестрою Лева Гузара – діда Блаженнійшого Любомира Гузара. На жаль, не знаємо, де вона здобувала освіту, але подальша її діяльність свідчить, що це була високосвічена інтелігентна жінка.

У 1882 році одружилася з Володимиром Левицьким, більш відомим за його псевдонімом Василь Лукич, який навчався у Бережанській гімназії разом з братами Ольги.

У  його біографії читаємо: «Лукич Василь – псевдонім Володимира Левицького (1856-1938). Нотаріус, працював у м. Станіславі. Співробітничав у журналі «Друг», брав участь у виданні календаря «Дністрянка», склав разом з Іваном Франком поетичну антологію, редагував календарі «Просвіти», альманах «Ватра», був редактором літературно-наукового журналу «Зоря» (видавало Наукове товариство ім. Шевченка, в якому в той час друкували твори І. Франка, М. Коцюбинського, Л. Глібова, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Карпенка-Карого та ін.)».

 І. Франко позитивно оцінив його редакторську діяльність у поемі «Вандрівка Русина з Бідою» та статті «З останніх десятиліть ХІХ в.». 

Про стосунки з Франком сам Василь Лукич писав:

«Я познайомився з Іваном Франком у жовтні 1875 року у Львівському університеті, в який ми саме тоді записалися, Франко – після матури в Дрогобичі – на філософський відділ, а я – після матури в Бережанах –  на правничий. Франко прибув поміж академічну молодь вже з патентом молодого письменника, бо як учень 8 класу містив уже свої твори в москвофільському двотижневику «Друг», видаванім у Львові товариством під назвою «Академический кружок», під псевдонімом «Джеджалик». Се мені дуже імпонувало, і я старався бути якнайчастіше в його товаристві…»

Після активної спільної літературної і громадсько-політичної діяльності десь в половині 1877 року, як твердить Василь Лукич, «дороги моєї з Франком спільної праці розійшлися…, хоч щирі товариські зносини між нами зовсім не перервалися…».

У Болехові з Іваном Франком та Василем Лукичем близько спілкується Лев Гузар, дід Блаженнійшого кардинала Любомира Гузара. 

То чи не це стало причиною того, що  на Великдень у 1883 році в нашому селі побував великий український письменник Іван Якович Франко. Він гостював у священика Дмитра Гузара, відвідав церкву, де разом з усім побожним людом співав своїм баритоновим голосом «Христос воскрес із мертвих», а після освячення пасок ділився свяченим яйцем із ґречним господарем села Іваном Левицьким та священником Дмитром Гузаром?

Було б помилково вважати, що «заслуга» Ольги Гузар обмежується тільки тим, що вона була дружиною Василя Лукича. У свій час Ольга також була відомою у літературних колах. Вікіпедія представляє її як перекладача драм українською мовою, вона листувалася з В.Барвінським, відомим на той час українським публіцистом, істориком, соціологом, літературним критиком, перекладачем, і її листи до нього були надруковані у журналі «Правда» ще у 1878 році, а його до неї – вже після смерті Барвінського. 

Перші власні твори Ольги Гузар-Левицької «На чужині» та «Правдива пригода» були опубліковані в альманаху «Перший вінок» у 1887 році.

Це видання ще до його виходу у світ високо оцінив Іван Франко у «Змісті «Альманаху жіночого»:

«Зміст «Альманаху жіночого», видаваного товариством руських женщин в Станіславові під редакцією пані Наталії з Озаркевичів Кобринської, заповідається доволі цікаво. Крім праць белетристичних і відчитів о справі жіночій самої редакторки, будуть в нім поміщені прозові і поетичні твори пань Олени Пчілки, Лесі Українки, Ольги Левицької, Михайлини Рошкевич, Юлії Шнайдер, Климентії Попович, Олесі Бажанської і др[угих].

Звертаємо увагу нашого жіноцтва на те видавництво і висказуємо щире бажання, щоб воно сталося гідним виразом того просвітнього руху, який від кількох літ почав проявлятися серед нашого жіноцтва. Дуже щасливою вважаємо гадку В[исоко]п[оважаної] пані редакторки помістити в «Альманаху» звістки про всіх руських женщин, котрі в наших часах так чи інакше виступали на публічну арену, будь то в літературі, будь в штуці, промислі чи в житті громадськім. Тільки по зібранні такого матеріалу могли б ми пізнати, чим досі були у нас женщини-русинки помимо дуже ще маленької стадії розвою, на якій вони досі стоять. Замічаємо також, що дальші матеріали для «Альманаху» можна ще надсилати на руки пані Кобринської в Болехові».

Таким чином, великий поет ставить ім’я нашої землячки одразу ж після відомої письменниці О лени Пчілки та зовсім юної її дочки Лесі Українки.

Унікальні фото Володимира Левицького та Ольги Гузар Левицької надіслала Марія Рипан із альбому їхньої правнучки Ірени Ганінчак-Плис з Трентону (США).

 

Володимир ЧИСТУХ

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*