«Коли є міцний тил, тоді нам спокійніше лупити москалів», – усміхається екс-голова, а нині – керівник секретаріату Тернопільської обласної ради, «свободівець» Олексій Кайда. З перших днів масштабного вторгнення росії в Україну він – на фронті. Посивів, відросла борода, став виваженішим, але ще категоричнішим: «Хароший русскій – мьортвий русскій».
Упродовж 2015-2016 рр. пан Олексій воював на Донбасі, демобілізувався, працював заступником міського голови Івано-Франківська, потім обійняв посаду в Тернополі. Як націоналіст давно розумів, що велика війна з росією – неминуча, водночас переконаний у нашій перемозі. Зараз тримає військові позиції на Донеччині, призначений командиром відділення. Нещодавно мав кілька днів відпустки, навідався до Тернополя, і знайшов час, щоб поспілкуватися з журналістами.
— Олексію Петровичу, у вас вже був військовий досвід, ви вже знали, що таке війна…
Пройшов Революцію Гідності, далі – війна. 4 лютого 2015-го разом із побратимами Маркіяном Лопачаком і Русланом Кошулинським вже були на полігоні. Несли службу в багатьох гарячих точках. А потім влада «заморозила» на Донбасі конфлікт, але знаючи нашого північного сусіда, ми розуміли, що все так не закінчиться і що його основне завдання – відновлення імперії. «Росія – це одвічний ворог і треба завжди готуватися» – ще в 90-х ми прописали у програмі своєї партії. Але новітні демократи казали, що війни не буде, бо в росії – теж демократія. Проте демократія росії закінчується на питанні України. Завжди!
— Якщо ви розуміли, що вторгнення неминуче, то мусили готуватися… Де були 24 лютого?
Прокинувся о 3-й ночі 24 лютого, почав вишукувати інформацію, бо, за даними британської розвідки, о 4-й ранку мала початися війна. О 4:30 – звернення путлєра, почалося… О 5-й ранку зателефонував до військового комісара. О 6-й виїхав до Києва. Зі столиці рухалися по три-чотири колони автівок, а назустріч їм – один я. Хтось вивозив свої родини, а деякі здоровані просто звалювали подалі. Ми два місяці тримали оборону Києва. Коли москалі відступили з Київщини, роту охорони розформували. Мене скерували у 53-тю окрему механізовану бригаду. Донедавна я ніс там службу, а тепер переведений в 45-ту артилерійську бригаду.
— Дивує, що деякі досвідчені українські політики та урядовці вважали, що росія не нападе...
Це або нерозуміння історичного досвіду, або сліпота. Націоналісти не мали ілюзій. Московити не зупиняться, поки не впаде москва. Це світоглядна війна: зіткнулися дві ідеології – азійська, яку сповідує москва, та європейська. Загарбники називають себе «русскімі». Бачимо тих «русскіх» – буряти, калмики… «Збірна солянка». І ця «збірна» – з поневолених народів. Призначення України – звільнити ці народи від московського рабства з метою створення окремих держав.
— Складна місія…
Ця місія видається нереальною, але вона здійсненна. Здавався нездійсненим опір України московії, але ми його чинимо вже п’ять місяців! Тримаємо фронт, проводимо подекуди успішні контрнаступи, відкидаємо ворога і далі воюємо. Так, величезними жертвами – тисячі українців загинули, скалічені… А скільки родин, які змушені були покинути домівки, втратили рідних, дітей… Маємо вірити в месіанство української нації. Маємо розвалити російську імперію!
Мені не до вподоби пропозиції наших західних партнерів, які кажуть, що дадуть нам зброю, але щоб ми не атакували ерефію. Як так?! Україну можна атакувати, стирати з лиця землі наші села й міста, а ми не маємо права відповісти?! Європа і США допомагають нам, ми вдячні за це, але усвідомлюємо, що кожна країна відстоює, передусім, свої інтереси. Штатам вигідно, щоб Україна довго воювала і виснажувала московію. Для чого? Щоб в протистоянні з Китаєм послабити його союзника – московію. Власне, тому зволікають із ленд-лізом.
Візьмемо Німеччину. Шольц кричить, що треба дати зброю, але не дає, водночас блокує іншим країнам постачання нам зброї, виготовленої у Німеччині. Треба оцінювати за ділами, а не за словами.
Британія – наша найбільша партнерка, яка реально нам допомагає. Чим керується? Вона вийшла з Євросоюзу і хоче відновити домінування в Європі на противагу Німеччині та Франції. Польща і країни Балтії – Литва, Латвія та Естонія – допомагають Україні, бо розуміють, що вони можуть бути наступними. Путін не зупиниться на Україні.
Президент Франції Макрон пропонує, щоб Україна поступилася територіями, щоб дати можливість путіну зберегти обличчя. Нашими землями не треба розкидатися! Наша земля вже вся полита кров’ю настільки, що чорнозем став ще чорнішим. Не тільки кров’ю військових, а мирних мешканців, дітей…
«У Британії нема вічних ворогів, у Британії нема вічних друзів. У Британії є лише вічні інтереси», – казав Черчилль. А в Україні мають бути одвічні українські інтереси. Маємо самі вирішувати, що нам треба. Ще на початку минулого століття націоналіст Юрій Липа запропонував геополітичну модель Балто-Чорноморської осі. Тепер Британія пропонує такий варіант – Британія, країни Балтії, Польща, Україна, думаю, згодом і Білорусь долучиться — режим «вусатого таргана» впаде. А ще ж Туреччина! Оце потужний військово-політичний союз!
— Україна стала епіцентром світових змін…
Пригадую заяви європейських аналітиків, що Київ впаде через два дні. «Ні, не через два. Через три», – уточнив в інтерв’ю якийсь американський генерал. Чекали три дні. Київ не впав! Минуло кілька тижнів. Зрозуміли, що ми готові воювати далі навіть з тією зброєю, яку мали – кулеметами Максима, ручними протитанковими гранатометами радянського виробництва, автоматами Калашникова… Московія готувалася до захоплення України років з 20. Вишукувала момент.
— За ці роки українська армія мала можливість зміцнитися…
Мала, але ні попереднє, ні нинішнє керівництво нашої країни не використало ефективно цей час. Усі сподівалися, що великої війни не буде.
Вочевидь, наше військове керівництво готувалося, бо ж були дані розвідок. Наразі не озвучують внутрішні рішення, здогадуємось із коментарів урядовців. Але вже нині гостро стоїть питання щодо розмінування Чонгару, щодо непідірваних мостів біля Херсонської області, незамінованої дороги на Київ. Обіцяють розібратися з цим після війни. Ні! Висновки треба вже робити. Зрадники мають сидіти в тюрмі. Суспільство хоче почути їхні імена.
— Розкажіть про ситуацію на фронті. Серед ваших побратимів багато таких, що вже воювали в попередні роки?
У моєму взводі в 53-ій бригаді тільки я – «атошник», молодший сержант, тож призначили командиром стрілецького відділення, всі інші – мобілізовані вперше, більшість із Запорізької області. Навіть із мого рідного Бердянська. Налаштовані рішуче. Я бачив очі одного побратима… Його дружину і єдину доньку москалі розстріляли біля Маріуполя. Виїжджали вони з міста, як орки раптом влупили по автівці з гранатомета… Побратим готовий воювати до кінця! Ми всі повинні стояти за наших дітей. Наше покоління має зробити все, щоб наступні вже не воювали. Наші діти й онуки вже не повинні виборювати незалежність, а мають щасливо жити в незалежній країні.
На фронті я – піхотинець. Одне з основних правил піхоти – де зупинився, там копаєш. Копаєш лопатою, щоб зберегти собі здоров’я і життя, щоб мати можливість дати відсіч агресору. Ну і, звісно, бити ворога! Так само кожен у тилу повинен тяжко «копати». Не плакати, не впадати в депресію. Просто трудитися на своєму місці.
— Чи фронт і тил нині на одному диханні?
В Україні є ті, які воюють, є ті, які допомагають, але, на жаль, є й такі, яким байдуже. Дякую волонтерам, бо без них було би важко. Вони невтомно вишукують можливість допомогти військовим. Коли є міцний тил, тоді й нам спокійніше лупити москалів. Впевнений, що ми втримаємо фронт і повернемо наші землі, але для цього вся країна повинна перейти на воєнні рейки. Перечекати війну не вдасться. Багато колаборантів загинули, бо не сподівалися, що путін передасть їм «привіт» ракетами. Перед війною московія закинула свою агентуру по всій Україні. Хтось продався, у когось мозок «оброблений» путінською пропагандою. Кожному в голову не залізеш, в душу не заглянеш. Пильнуймо!
— Російсько-українська війна триває вже дев’ятий рік. Нині проходимо складний етап… Скільки часу потрібно, щоб звільнити наші землі?
Дуже багато залежить від того, чим воювати. На превеликий жаль, за вісім років Україна не збудувала жодного заводу з виготовлення патронів, снарядів, стволів до гармат. Нам розповідають, що відновили армію. Не відновили. Зробили косметику. А якщо копнути, то не зовсім все добре. Без потужних партнерів нам не обійтися у цій війні. Якщо отримаємо наступальну зброю, тоді буде зрушення на фронті. Нам потрібні літаки, реактивні системи залпового вогню, гармати, танки… Ця техніка дозволить відтісняти москалів. Наші військові вміють воювати, потрібна зброя. Розумію, що і країни Європи виснажуються. Британія має трохи більше 200 танків, а ми вже 1,5 тисячі москальських спалили.
— Це вже третя світова війна?
Безумовно. Це світоглядна війна з елементами воєнних дій. Вона триває давно. Зіткнулися демократичний цивілізований світ і дика орда. Мене шокувало, коли прочитав, що москалі визнають хана Батия «вєлікім русскім князєм». У голові не вкладається!
— Чим закінчиться ця війна? Що буде з російським народом?
Не знаю російського народу і не хочу знати! Для мене «хароший русскій – мьортвий русскій». В іншому ніхто мене не переконає. Обурює, що зараз деяким москалям дарують громадянство України. Що вони зробили для нашої держави? Є правила отримання громадянства – знання української мови, історії. Мені закинуть, що російський батальйон воює в Україні. Так, я їм вдячний, але чому цей батальйон не воював до 2014-го в росії? Чому партизанкою не займалися? Я – український націоналіст. Думаю про українську націю. Інші нації мене не цікавлять. Є багато дітей, але я своїх дітей люблю найбільше.
— Як відгородитися від росіян, щоб більше не посміли зазіхати на Україну?
Побудувати стіну! Але не таку, яку Яценюк будував із колючого дроту, а таку, як поляки звели на межі з Білоруссю. Але найкраща стіна – це наші потужні Збройні сили!
— Війна змінила вас?
Війна – це стресовий момент. Я змінився вже в попередні роки війни, а нині ще більше. Сидиш в окопі годину, дві… п’ять – без телевізора, Інтернету і без книги, на превеликий жаль. Спати не можеш, сидиш і думаєш. Аналізуєш своє життя, мрієш про майбутнє. Передусім, думаю про свою родину – про дружину, дітей. Там достатньо часу на думки…
— Ці думки на межі…
Коли починаються прильоти, залазиш ще глибше в окоп. Коли починають атакувати, маєш стріляти у відповідь. Коли бачиш, що встрелив, а той впав, туди йому й дорога. Хто взяв меч, від меча й загине. За характером я імпульсивний, всі це знають. Але на передовій навчився більшої витримки, стримую емоції, тут треба мати холодний розум. Ідуть рашисти в атаку, вже біля нас за 300 метрів. Ще чекаєш… Підпускаєш ближче. Щоб якщо знищувати їх, то напевно, а не навмання. Ці моменти працюють. У відділенні в 53-й бригаді я був найстарший. Не так легко бігати в моєму віці, але хлопці біжать і я з ними (усміхається, – авт.). Молодь орієнтується на мене, тому моє завдання – підтримати їх на дусі, щоб не злякалися, не розгубилися. Більшість із них — без військового досвіду, а на «передку» – пекло. Копали ми якось бліндаж, почалися обстріли. Заховалися… Лише дурень не боїться смерті. Сидимо. Дивляться на мене, як цуценята. Хтось нормально, у когось переляк в очах. «Спокійно!» – кажу. Кожен чоловік – це воїн. Боляче втрачати, особливо своїх друзів, побратимів, з якими не один рік разом. Війна забрала багатьох свободівців, у тому числі й нашого легендарного командира батальйону «Карпатська Січ» Олега Куцина («Кум»). На передовій тисячі українців героїчно боронять нашу державу і нашу націю. Саме вони тримають Україну.
— Війна триватиме довго?
Треба налаштовуватись на тривалу боротьбу, а якщо завершиться швидше, то – чудово. Тоді буде подвійне свято. Нині багато хто каже в тилу, що втомилися від війни. Приїжджайте до нас! У тилу втомлюються, на фронті – ні.
