Невигадана історія тернополян: Коханка чоловіка стала найкращою подругою

Микола похмуро блукав Тернополем. В руках – пляшка пива, в очах – зневіра і безвихідь. Чоловік ніяк не міг зрозуміти, як він примудрився зруйнувати своє життя. Підняв очі і не повірив собі. За столиком у кав’ярні сиділи двоє жінок, мило щебетали, усміхалися. Це були його дружина і коханка. Уже колишні, але дуже щасливі…

Софія з ранньої молодості бігала за Миколою, домагалася його прихильності. Вони жили по-сусідству. Він був старшим на п’ять років. Високий, імпозантний, з чорними, як ніч, густими кучерями і очима, які зводили з розуму. Софія ж не відрізнялася особливою вродою чи струнким станом. Єдине, що могло привабити юнака, – це статки її батьків.

Поки Микола гуляв з дівчатами, ходив на дискотеки, дівчина вечорами плакала у подушку, ніяк не могла вигадати, щоб їй зробити такого, щоб сусід-красень звернув на неї увагу. А вигадувати і не довелося, якось Микола з’явився на її порозі з букетом запашних троянд.

– Доброго вечора, – ввічливо усміхнувся мамі Софії, – хотів би запросити вашу доньку на дискотеку. Ви ж не проти?

Батьки від подиву не знали, що й сказати. Їм ніколи не подобалися сусіди. Миколині батьки зловживали алкоголем, та й хлопець не подавав жодних надій, увесь час вештався вулицями у компанії сумнівних людей, видно було, що одні гульки в голові. Однак не встигли мовити й слова, як з кімнати вибігла щаслива донька і лише помахала ручкою на прощання мамі з татом.

Той вечір Софія запам’ятала на все життя. Микола увесь час приділяв їй увагу, тримав за руку, запрошував до танцю. А коли ніжно обіймав за стан і пригортав до себе, здавалося, що серце вискочить. Тієї ночі й все сталося, дівчина, забувши про все на світі, віддала юнаку не лише своє серце, а й цноту.

З’явилася додому під ранок. Щаслива, усміхнена, на крики батьків відповіла коротко: «Що хочете кажіть, це моя доля, мій вибір. Ми будемо разом!» Вже за два місяці дізналася, що носить під серцем дитя. Тягнути не було куди, тож батьки вирішили зіграти для доньки весілля.

Микола не тямився від щастя. Все обіймав кохану, цілував, перший їх танець навіть розчулив тата Софії. Подивившись, як новоспечений зять дивиться у вічі його донечці, тихо прошепотів до дружини: «Ти знаєш, а може, ми помилялися?». Жінка лише важко видихнула, відчувало материнське серце, щастя її доні цей горе-красень не принесе…

Молодій парі придбали квартиру, батько влаштував Миколу на високооплачувану роботу. Пообіцяв придбати автомобіль і допомагати. Народилася у них дівчинка, яку назвали Олею, на честь матері Софії. Не життя було, а казка. Микола багато працював, жінка ж виховувала донечку.

Аж якось, гуляючи з дитиною по міському парку, Софія зауважила знайому чоловічі постать. Довго приглядалася. Невже це її Микола? Не може бути! Чоловік вже тиждень у відрядженні. Підійшла ближче і мало не обімліла. Так, це був її чоловік в обіймах довгоногої красуні. Ноги підкошувались, в горлі застряг німий крик. Не розуміла, що коїться. Нічого нікому не сказавши, попленталася додому.

Вдома на неї чекав ще один неприємний сюрприз. З неочікуваним візитом приїхала свекруха. Як з’ясувалося, у них через борги відрізали світло і газ. Заявила, що житиме у молодих, поки Микола не допоможе батькам розібратися з боргами.

– А що ти думала? Відхватила такого красеня і тепер житимеш спокійно у своє задоволення? Разом із ним ти прийняла усю нашу сімейку, – реготала жінка.

Софія телефонувала Миколі, хотіла розібратися, що твориться в їхньому житті. Адже в один момент її казковий будинок перетворився на пекло. Та чоловік вперто не брав трубки.

Тим часом в хаті почала господарювати свекруха. Вона безцеремонно лізла у всі шафи, користувалася речами невістки, курила на кухні ще й крала гроші на випивку. Бідолашна Софія не могла собі дати з нею ради. Вже думала кликати на допомогу батька, як на порозі квартири з’явилася ще одна непрохана гостя.

– Доброго дня, Софіє, мене звати Ілона. Я кохаю вашого чоловіка і прошу вас не заважати нашому щастю. Припиніть йому дзвонити. Більше він до вас не повернеться!

У Софії потемніло перед очима, у ту мить жінка втратила свідомість… Отямившись, побачила біля себе все ту ж довгоногу красуню. Згадала, хто вона і що говорила. Тихо прошепотіла:

– Де моя донька?

Ілона перелякано дивилася на ледь живу жінку, простягнула їй горнятко з водою і тремтячим голосом відповіла:

– Дівчинка у своїй кімнаті, все гаразд. З вами все добре? Я не хотіла вас так налякати. Просто Микола сказав, що ви стерво і не даєте йому спокійно жити. Мучите його своїм контролем. Казав, що ваш батько йому погрожував, через це мусить терпіти вас. Що дитина не його…

Ця фраза прозвучала, як міцний ляпас по обличчі. Жінки довго говорили. Як з’ясувалося, у Миколи з Ілоною вже рік триває службовий роман. Чоловік все обіцяв молодій коханці розлучитися з жінкою, але бідкався, що не знає як, бо боявся фізичної розправи. Говорив, що вони живуть у його квартирі, якщо він піде з сім’ї, то залишиться без житла… Їхню розмову підслухала свекруха. Жінка реготала на всю хату.

– Оце мій шибеник влаштував! Ви як одружувалися, я говорила йому, щоб дуже не гуляв, бодай би тесть ще машину яку купив, або в хаті приписав. А так лишиться ні ж чим…

Зібрала своє лахміття і пішла геть…

Миколу, певна річ, на поріг квартири ніхто вже не впустив. Не без допомоги тестя, його вигнали з роботи. Софія спершу плакала, побивалася, але згодом взяла себе в руки. А допомогла їй Ілона. Жінки стали найкращими подругами. І дружать донині. 

Більше того, десь за рік вони познайомилися з двома найкращими друзями, які згодом стали їхніми чоловіками. Нещодавно Софія тримала до хресту первістка Ілони.

А Микола? Живе у матері, ніде не працює, пропиває останнє і все гадає, де він схибив, як зумів зруйнувати своє життя…

Зоряна ДЕРКАЧ