Нескінченна голгофа Божого Сина

Уже минули особливо теплі для української душі Різдвяні свята. Повіншували, поколядували, позасівали, пощедрували. Згадав і я свої побажання  зразка 1946 року: «На Новий рік, так як вмію, всім віншую і всім сію. Як багатим, так і бідним – українцям нашим рідним. В ріднім краї і за морем, всім прибитим лихом-горем, всім на волі і в неволі я бажаю кращої долі. Христос ся рождає! Славім його!» Сестра Ольга мене так навчила. Її на той час до Чортківської тюрми ще не забрали, а брат вже два тижні перебував у підвалі на Коперніка. Згорьованій родині лишився архівний «Протокол задержания. 1945 г. декабря 30 дня. Я, начальник В-Борковского РОНКВД, ст. лейтенант Автомонов сего числа произвел задержание гражданина Павлусь Стефана Михайловича…» І внизу підпис брата. Оце все, крім спогадів, що лишилось від гарного, здібного, працьовитого і свідомого християнина – його поглинув Магадан. В пам’ять про ті  страшні часи колядують: «Сумний Святий вечір в 46-м році, по всій нашій Україні – плач на кожнім кроці»… Благословенною хай буде пам’ять про бандерівців і Царство їм Небесне! Без їх жертовності не було б незалежності!
На наше горе в Україні і нині панує смуток. За 27-річної державності се Різдво було найтривожнішим, бо мільйони українців не змогли зустріти Святвечір у власному домі в єднанні з родинами – нема Гузара, щоб захистив. До того ж війні не видно кінця, а московський диявол, котрий прилаштував Віру Христову до своєї імперської колимаги, вбиває українців безжально навіть у великі християнські свята. Не допомагають чомусь ні Мінські угоди, ні спільна декларація, підписана Папою Франциском і Патріархом Кирилом у Гавані 12 лютого 2016 року. І не допоможе, бо для Москви, як завше, «это просто листок бумаги». У цій декларації, як мовлять аналітики, висліджується явно московський пропагандивний почерк, вона підтверджує повну перемогу ФСБ, Кремля і  РПЦ над Ватиканом. Патріарх Московський, приміром, закликає «міжнародну спільноту об’єднатися для того, щоб покласти край насильству, й… через діалог спричинитися до…  відновлення громадського миру», але не засудив і навіть не згадав про воєнну агресію Росії проти України і релігійні переслідування на окупованих територіях. Однобока ця декларація, та вороги християнства матимуть з неї користь! Давайте злегка проаналізуємо знаменну зустріч, про котру мало згадують священики. Чому вона не відбулась у Римі, а на нейтральній території? Вперше за 500 років мала би відбутись у столиці християнства. Тим більше, що такої зустрічі давно бажали, і вона, безумовно, була потрібною. Залежно, які наслідки планувались!?
Зустрілись впливові духівники з різною вагомістю титулів. З одного боку: вікарій Христа, наступник апостола Петра, первосвященик Вселенської церкви, представник цивілізованого світу. З другого: післанець дрімучої Москви, патріархат якої здобутий розбійницьким способом і підлеглі якого сьогодні благословляють на людиновбивство у різних країнах. «Нарешті!» – по-іспанськи промовив Папа і триразово розцілував Кирила. «Приветствую вас, как истинного брата моего», – промовив Патріарх російською. Москва обрала дуже вигідний момент, бо Папа Франциск виявився найслабший як політик серед останніх керівників Вселенської церкви. Не міг уже бути на його місці Іван Павло II, бо відійшов у вічність. Та й Бенедикта XVI, гадаю, усунули з Вселенського престолу, бо пішов небезпечною дорогою. Взявся досліджувати у своїй книзі «Ісус з Назарету» вбивство Ісуса Христа і засвітив убивць Сина Божого – «євреїв». Тут і почались його нещастя, що призвели до відставки. Шкода, бо високовчений Бенедикт XVI, котрий читав на давньогрецькій, івриті та вільно говорив німецькою, латинською, англійською, іспанською, італійською, ніколи першим не кидався б на шию московському пройдисвітові і фарисеєві навіть з дипломатичних міркувань, не поступився б християнськими принципами, не покинув би у горі покривджених. А Франциск, схоже, «вмив руки» від накритої московською агресією України, від найревніших християн.
То що ж там підперли два стовпи християнства на аеродромі імені Хосе Марті? І чи справді, як твердить Папа, Гаванська декларація є лише «дискусійною»? В багатьох моментах – просто неприйнятною! Над окремими, м’яко кажучи, лукавими пунктами, Франциск мав би неодноразово замислюватись, зважити, що за ними долі мільйонів християн, і змінити їх або вилучити. Складається враження, що Кирило переслідував лише політичну мету і для нього Віра Христова, Божий Дух, богослов’я та інші релігійні речі потрібні були до московської «лампочки» – викликали тривогу й інтерес лише три пункти декларації, для котрих вона  і була обрамленням. Бо в них ішлося про Україну. Ось тут Папа допоміг витягти злочинну Росію з ізоляції і  змити бруд з неканонічного московського патріархату, котрий з часу його злочинного утворення перебував під питанням. Пункт 26 гласить: «Вболіваємо з приводу протистояння (в російському тексті «вражды» та «на Украине») в Україні… Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, спільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші церкви в Україні трудитись  над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток». Возрадуйтесь, християни, бо велика істина, склепана, мабуть, майстрами ФСБ, відкрилась перед вами: тисячі вбитих на сході України – то не результат московської агресії, а внутрішній конфлікт розбещених хуліганів, котрі тільки те й роблять, що, хильнувши самогону, скуповують у супермаркетах зброю і боєприпаси. Хто міномет придбає, хто гармату, «Гради» масово купують, стають популярними БУКи і танки. У Ватикані що, про «гумконвої» та затриманих московських офіцерів не чули, чи зовсім християнську совість загубили? Адже усі цивілізовані країни знають, хто справжній агресор. Та ж такі самі «міжусобиці» були в Україні під час громадянської війни і подібний рецепт Росія апробувала в нові часи у багатьох країнах. А в декларації  ні пари з уст про причетність Росії до конфлікту, хоч свідчень є без міри. Зазначимо, що підписанти блудять,  міряючи «всі сторони конфлікту» одним аршином, взиваючи до кривдника і покривджених лагідно-покірним дискантом. Голос у пустелі! Бо озброєний московський агресор, котрий століттями тримав українців в ярмі, усе наперед за всіх вирішив сам. В тому числі, як бачимо, і за Папу Римського Франциска.
Із декларації випливає, що російське православіє є гранично лагідним та миролюбним – бачите, з якими ініціативами разом з Папою маршируємо. А про те, що УПЦ МП в Україні є розсадником дикунства й ідеологічних диверсій, інспірує ворожнечу та сіє ненависть до віруючих інших конфесій, зневажає все українське, з люттю і піною на устах сприймає будь-які  розпорядження держави, у Ватикані відомо? А те, що до Почаївської лаври навіть на поріг не пускають «розкольників» УПЦ Київського патріархату і не хочуть бачити «уніата» з УГКЦ, знають? А що московські попи, переважна більшість яких, о горе, ссала материнську українську грудь, відмовляються хоронити загиблих на війні і не дають помолитись у відібраному в місцевих українців храмі, Папа чував? Проте з покірною готовністю й улесливою усмішкою, відверто заграючи з давнім опонентом Кирилом, підмахує декларацію з пунктом 27 і завдає зрадницького удару як Україні, так і Українській греко-католицькій церкві. Через його зраду вірність христовим стражданням і єдність мирян опинились під великою загрозою. Ось що підписали: «Висловлюємо побажання, щоб було подолано схизму між православними вірними в Україні на основі існуючих канонічних норм, щоб усі православні християни України жили в мирі та гармонії, щоб католицькі спільноти країни сприяли цьому, щоб наше християнське братерство ставало дедалі видимішим». А які ще «канонічні норми», крім украдених Москвою, в Україні лютують? УПЦ Московського патріархату й особисто Кирило давно мають клопоти з православними українцями. Бо ж не всі згідні служити московській брехні і покірно цілувати руки церковній агентурі Кремля, як це роблять у Почаєві. Клопотами Гундяєва перейнявся Путін і дав «партійне доручення»: вирішили придушити «схизматиків» з допомогою Папи Римського. Вищенаведені виїмки з Гаванської декларації демонструють ці потуги. Тепер вже не сам Кирило і підлеглі йому попи зганятимуть втрачених віруючих у московські храми – їм у цьому мають сприяти «католицькі спільноти». Сумно і, даруйте, гидко, як і тоді, коли на догоду здеморалізованій Європі з волі Папи спотворили обличчя святих і цілий рік Божого милосердя на нашій катедрі мозолила очі і ятрила душі мерзенно-гріховна богомазня.  Вже бодай з етичних міркувань Франциск мав би від 27-го пункту відмовитись. Але він, сповідуючи особливу прихильність до Московського патріархату, схилив ще й Блаженнійшого Святослава, котрого вважаємо благородним і мудрим душпастирем, вчинити гріх: «Сьогодні  ні для кого не є секретом, що єдиною канонічною Православною церквою в Україні, тобто такою, що перебуває у повноті сопричастя зі світовим православ’ям, є Українська православна церква  в єдності з Московським патріархатом. Існують й інші православні спільноти, які в часи незалежності України, у різний час та з різних причин відлучилися від цього патріархату, їх інші православні церкви вважають неканонічними». Ось так розставлено акценти!  Молімося, українські християни, думаймо над усім, що сталося і вимагаймо пояснень від духовних отців. Чому над нашою вірністю мукам Христовим так поглумилися, чому нашій матері-Україні в час тяжких випробувань плюнули в обличчя, і що там іще придумують фарисеї для знищення християнства?
P.S. Затвердивши від імені Католицької церкви підступний богословсько-політичний документ, Папа Франциск (Хорхе Маріо Бергольйо) визнав право  безбожної сили, а не Сили Божої Істини, зробив неоціненну послугу Кремлю, Путіну і всій московській загарбницькій системі. Диявол торжествує, а для України, для українських християн, для Української греко-католицької церкви настала чорна година. Бо наш опікун і захисник по-зрадницьки вдарив нас ножем у спину. Над вчинком Франциска Ісус Христос плаче кривавими сльозами.

Ярослав ДЕМИДАСЬ