10.12.2022 07:23

Повідомити про новину

Поширити:

Справа Сергія Стерненка, на якого два роки тому напали, внаслідок чого один нападник втік, а інший – загинув, сколихнула Україну. 11 червня 2020 року Стерненку повідомили про підозру в умисному вбивстві. У відповідь в соціальних мережах з’явилась величезна кількість особистих історій людей на тему власного досвіду самооборони. І, зрештою, ніхто у нинішньому непевному світі не застрахований від загроз та насилля. Тож чи існує поняття самооборони в правовому полі, які її допустимі межі, що гарантує в таких ситуаціях українське законодавство особі, яка оборонялася, та яка існує міжнародна практика?
Що таке самооборона?
В українському законодавстві існує поняття «необхідна самооборона». Це закріплено і в Кодексі про адміністративні правопорушення, і в Кримінальному кодексі України. Закріпленого формулювання, що таке власне “самооборона”, немає. Проте воно підпадає під поняття, закріплене в кодексах, щодо адміністративної чи кримінальної процедури переслідування за правомірне чи неправомірне застосування протидії щодо якихось дій, які потребують застосування необхідної оборони.
Які межі необхідної оборони?
Немає чіткого визначення, що є необхідною обороною, а що – ні. Це все підтверджується судовою практикою і визначено в певних припустимих межах, наприклад, в статті 19 КУпАП і статті 36 ККУ. Але важливо говорити про застосування всіх факторів, які враховуються при визначенні, чи дії можуть бути кваліфіковані як необхідна оборона. Тут абсолютно важливим є принцип пропорційності, який визначається дуже великою кількістю факторів.
Необхідність закріплена в одному з ключових чинників, який береться до уваги. Йдеться про необхідність захисту від посягання на законні права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, яку вона захищає, або суспільних інтересів чи інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної та достатньої шкоди. Тобто, йдеться про те, що вчиняються дії, які також можуть бути кваліфіковані як адміністративне чи кримінальне порушення, але водночас вони є виправданими, адже вчиняються на запобігання такого ж пропорційного посягання.
Сергій Стерненко не нападав, не вбивав зумисно, він захищався від нападу. Питання щодо умисного вбивства, підозра стосовно якого висунута Сергію, у цьому випадку – під дуже великим питанням. Особа була поранена і не врятована медичними працівниками, які прибули, коли поранений нападник ще був живий.
Що є перевищенням меж необхідної оборони?
Категорія  кримінального переслідування, яка підпадає під перевищення меж необхідної оборони, стосується випадків завдання тяжкої шкоди. Тяжка шкода розшифровується в тлумаченнях Кримінального кодексу. Йдеться про вбивство, заподіяння смерті і спричинення тяжких тілесних ушкоджень. Тоді застосовується оцінка пропорційності завдання такої шкоди. Перевищенням вважається, якщо завдана шкода явно не відповідає  небезпечності посягання або обстановці захисту.
Судова практика в Україні
Є велика кількість справ, коли особа заявляє, що вона діяла в межах необхідної оборони і, водночас, вчинила злочин. Наприклад, йдеться про вироки стосовно жінок за статтею “умисне вбивство”. Часто кажуть, що це була реакція запобігання насильству, яке загрожувало згвалтуванням, або була після згвалтування. Суд не врахував ці моменти, і особа опинялася в мiсцях несвободи. Також можна навести приклад одного із засуджених до довічного позбавлення волі. Особа була звинувачена у вбивстві двох людей. Він пояснював, що на нього був скоєний напад: фактично, це була засідка і він був змушений був відбиватися від двох осіб зі зброєю. Він виявився більш спритним, більш тренованим і встиг перехопити ножа. Завдав удару, який виявився смертельним, першій особі. І, розуміючи, що зараз буде напад з боку другого нападника, він почав битися і завдав удару і йому. Це слова ув’язненого, якому не було що приховувати. Він змушений був або залишитися мертвим, або вбити нападників, іншого вибору не було. Він обрав останнє і тепер відбуває довічне.
Практика ЄС
Як такого, права на самооборону, захищеного Європейською конвенцією, не існує. Але стаття 2 цієї конвенції захищає право на життя. В пункті 2 є три винятки, коли державі дозволяється робити відступ від абсолютизації цього права і коли позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті. Йдеться про:
– захист будь-якої особи від незаконного насильства;
– для здійснення законного арешту або запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
– при вчинені правомірних дій для придушення заворушення чи повстання.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.