На Тернопільщині в Національній спілці письменників України вшанували пам’ять Богдана Бастюка

«Як добре, що Бог дарує таких людей. Такі поети не просто так приходять на світ. У кожного з них є своя місія», – ці слова очільниця Тернопільської обласної організації НСПУ Валентина Семеняк присвятила нашому земляку, самобутньому поету і прозаїку, голові ТОО НСПУ (у 2005 – 2008 рр.) Богдану Івановичу Бастюку.

16 листопада виповнилася восьма річниця з дня його смерті. З нагоди цієї дати в м. Тернополі у світлиці НСПУ відбувся літературно-мистецький захід «Година пам’яті Богдана Бастюка». Організували його ТОО НСПУ, обласне літературне об’єднання, факультет мистецтв ТНПУ ім. В. Гнатюка. Програму склав доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк, модератором виступила відома поетеса, членкиня НСПУ Анна-Віталія Палій.

Валентина Семеняк коротко розповіла біографію Богдана Івановича, поділилася спогадами про нього та своїм баченням його творчості. Поет народився 19 липня 1949 р. у с. Мишковичі Тернопільського району, де закінчив восьмирічну школу. Згодом у Львові здобув інженерну спеціальність, за якою працював у місцевому колгоспі. Був позаштатним кореспондентом газети «Ровесник», друкувався у місцевих та всеукраїнських виданнях: «Хлібороб України», «Перець», «Молодь України», «Літературна Україна». Незважаючи на те, що більшість читачів знає його як гумориста і сатирика, у збірках «Цілушка» та «Профіль трави» він явив себе тонким ліриком. Його твори завжди були у концертних програмах наших місцевих артистів: Михайла Коцюлима, В’ячеслава Хім’яка, Григорія Драпака.

Є у творчій спадщині Богдана Бастюка і великий прозовий твір – роман «Сопигора». Про нього, як про художній симбіоз гумору і українського побуту, присутнім детально розповіла відома критикиня Тетяна Дігай. Цей роман вперше побачив світ в літературно-мистецькому часописі «Тернопіль», у кількох числах 1991 р.

Сопигора – це рідне село Мишковичі, про яке автор писав, опираючись на власні спогади, рідних, близьких та односельців. Хроніка складається з есеїв та новел. Серйозні події описуються у притаманній письменнику тонкій гумористичній манері. Третю частину роману дописати не встиг. І ця незавершеність виглядає логічною, бо життя триває, твориться історія Галичини, щодня пишуться її нові сторінки.

Голова літоб’єднання Зіновій Кіпибіда з трепетом у душі відгукнувся про свого «літературного хрещеного батька». Адже саме Богдан Бастюк написав йому рекомендацію на вступ в НСПУ. Пан Зіновій згадав про «Сонячні кларнети» Бориса Демківа, про тодішнє літоб’єднання, у яких письменник брав активну участь, про величезну кількість виданих під його редакцією збірок, збірників, альманахів. До речі, саме Зіновій Кіпибіда виготовив меморіальну таблицю в пам’ять про митця на школі у Мишковичах.

Своїми спогадами про Богдана Бастюка як про добру і світлу людину ділилися, а також читали його вірші: Галина Шулим, Марія Гуменюк, Борис Салабчук, Валентина Судома, Ганна Назарків, Віктор Насипаний, Юрій Заяць, Олег Смоляк, Зіновій Кузьменко. Поетеса, членкиня НСПУ Василина Вовчанська прочитала власну акро-присвяту.

Музичні твори звучали у виконанні студентів факультету мистецтв ТНПУ: дуету акордеоністів Михайла-Богдана Семена і Петра Пісяка, бандуристки Марії Гнатів. У щемливому скрипковому виконанні кандидатки педагогічних наук, доцентки Оксани Довгань пролунала «Сонатина».

Відомий тернопільський співак Ігор Вовчак, який був особисто знайомий із Богданом Бастюком, заспівав під гітару дві пісні: «Федотова любов» та «Шануймо нашу пісню».

Почесною гостею стала донька митця Ірина Звір, яка зараз працює вчителькою української мови та літератури у школі Мишкович. Вона розповіла про свого батька як про дуже вимогливу людину, і не лише до інших, але й, перш за все, до себе. Розповіла вона і про кімнату-музей Богдана Бастюка, в якій бережно зберігаються батькові архіви. Пані Ірина подякувала організаторам та усім присутнім за теплі спогади, приємні слова, за популяризацію творчості батька.

Насамкінець у залі зазвучав голос письменника. Модераторка літературного дійства Анна-Віталія Палій знайшла у своїх архівах фрагмент інтерв’ю, яке давав Богдан Іванович на радіо, перебуваючи на посаді очільника ТОО НСПУ.

Слова лунали з давнини, але складалося враження, що він говорить про теперішні часи, про ті самі проблеми: брак коштів, оренда приміщення, байдужість влади до проблем літературної спільноти.

На закінчення присутні піднялися з місць, вшановуючи пам’ять Богдана Бастюка хвилиною мовчання та спільною молитвою.

Автор: Тарас КОМАРИНСЬКИЙ