На Тернопільщині переселенець у суді доказував, що брата закатували окупанти

У Бучацькому райсуді прозвучали свідчення людей про початок окупації на Херсонщині, як місцеві чинили спротив ворогові і платили за це життям…

Відразу зауважу: у цій справі ще не видно кінця – вона дійшла аж до Верховного Суду, звідти її скерували для розгляду до Тернопільського апеляційного суду, відтак остаточний результат ще попереду. Однак ті факти, які досліджували, уже не скасувати жодним судом – це про звитягу таврійців, прагнення перемоги.

На початку минулого року чоловік, який переїхав зі Скадовська на Тернопільщину, звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт смерті рідного брата у Скадовську – під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Брат був учасником АТО, після 24 лютого 2022 року вів активну діяльність на окупованій території України з протидії ворогу. Зокрема, разом з друзями брав участь в акціях та протестах, спрямованих на оборону та захист цілісності України, здійснював збір та передачу інформації ЗСУ про дислокацію збройних сил окупантів, вів активну розвідувальну діяльність.

Скадовськ окупували 9 березня 2022 року. 20 червня 2022 року брата затримали працівники окупаційної поліції  Скадовська та доставили у приміщення відділу поліції. Цього ж дня стало відомо про його смерть – нібито через самогубство. На тілі виявлено чисельні травми, забої, синці та дві странгуляційні борозни, що свідчить про насильницьку смерть – від рук поліцейських-колаборантів. Судово-медичний експерт під психологічним тиском вказала як причину смерті – механічну асфіксію в результаті самоушкодження і внесла неправдиві відомості в лікарське свідоцтво про смерть. Після цього випадку  жінка відразу виїхала на підконтрольну Україні територію (це сталося у червні 2022-го), і тут же повідомила прокуратуру та поліцію про те, що внесла неправдиві відомості в лікарське свідоцтво про смерть. Й на суді вона свідчила: сукупність тілесних ушкоджень вказувало про катування чоловіка безпосередньо перед смертю. Причиною смерті була механічна асфіксія в результаті удушення, а не в результаті самоушкодження. Після настання смерті його підвісили до крана рукомийника. Тобто самогубства не було. За заявою судово-медичного експерта завели кримінальне провадження – за ч.2 ст.438 КК України (порушення законів та звичаїв війни пов’язане з умисним вбивством).

Інший свідок показав, що був знайомий із загиблим зі шкільних років. З 2014 року вони брали участь в АТО, але в різних військових частинах. Коли розпочалася збройна агресія російської федерації він як військовослужбовець перебував у військовій частині в Скадовську. Військовослужбовці їхньої частини намагалися евакуюватися до Миколаєва, але колону розбили. Вони повернулися в Скадовськ і почали формувати національний рух спротиву та партизанський рух, до якого ввійшов і тепер уже покійний товариш. Вони фіксували рух техніки, передавали нашим спецслужбам координати. Назвати кому саме, не може, оскільки ця інформація є таємною. Було декілька груп, координація всіх дій йшла через нього. Вони займалися фіксуванням та спостереженням за окупаційною владою, переміщенням техніки по Скадовському району, а також виявляли колаборантів та прихильників «руського міра» і передавали дані в наші державні органи. Документація щодо учасників руху не велася. Це цілком таємно, проте ЗСУ та командування, якому він доповідав, знали про партизанський рух.

Одна з груп учасників руху вирішила ліквідувати колаборанта, який з перших днів повномасштабної війни допомагав ворогові, здавав наших військових, – місцевого валютника. Однак напад на колаборанта вийшов невдалим, їх викрили. Один учасник загинув на місці нападу, а двох (у тому числі уже покійного товариша) доставили у Скадовський відділ поліції, де катували. Люди, які перебували у відділі поліції, згодом розповідали, що затриманому прибивали цвяхами ноги до підлоги та пропускали через тіло струм. У нього вся спина була чорна від побоїв, опухле тіло, свідчили і про два сліди від удушення на шиї. Чоловіка спочатку задушили, а потім сфальсифікували, що він сам повісився. Закатували до смерті за патріотичні погляди та боротьбу проти окупаційної влади, за те, що він не видав учасників руху спротиву.

На суді були й інші свідки, які розповідали про партизанський рух у місті й участь у ньому загиблого.

Власне, чому виникло питання встановлення факту смерті? Брат покійного зініціював цей судовий процес, щоб мати можливість відстрочки від мобілізації. Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

У Бучацькому райсуді заяву переселенця задовольнили, а от в апеляційній інстанції судове рішення скасували, вважаючи, що спір має вирішуватися у порядку адміністративного судочинства. Цікаво, що згодом Верховний Суд з цим не погодився і скерував справу назад – в Тернопільський апеляційний суд – для розгляду у порядку цивільного судочинства. Отже, остаточне рішення ще попереду.

Ольга КУШНЕРИК