03.02.2023 09:34

Повідомити про новину

Поширити:

На Тернопільщині свято Василія Великого віддавна було у великій пошані. Напередодні святкували Маланку, щедрували (продовжували і на Йордан у Щедрий вечір), «водили козу» (звичайно, що не в сучасному значенні «від кнайпи до кнайпи»), а зранку приходили посівальники.

Але є ще у нас один обряд, який кардинально відрізняється від традиційних і який збагачує культурну спадщину України.

Так, 24 жовтня минулого року Міністерство культури та інформаційної політики розширило Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України, додавши до нього один новий елемент. Мова йде про давній обряд засівання з конем Василем, який практикується у ніч з 13 на 14 січня, на Старий Новий рік, на південному заході Монастирищини, що межує з Івано-Франківщиною, у селі Вістря Коропецької громади Чортківського району.

Цей обряд засівання з конем продовжували відтворювати навіть за радянської влади, під час заборони.

Сільські хлопці старанно, з цікавістю готуються до цього святкового дійства. Визначають: хто буде посівальником, хто віншувальником, хто колядником. В обряді беруть участь і колядники, поводир коня, музики, усіх понад 20 осіб. Для здійснення обряду вибирають об’їждженого і красивого коня. Вчать коня ходити по сходах, призвичаюють до музики. Звечора, 13 січня чистять, миють його, накривають покривалом, до якого чіпають паперові квіти, на шию тварині накладають вінок, який сплела старша жінка, переважно з гілок туї, калини чи горобини, колосків, паперового цвіту.

Цієї чарівної ночі особливо чекають дівчата. Як тільки проб’є 24-та година, хлопці в ошатних народних строях починають водити селом коня – працьовитого вірного друга, такого помічного у господарстві. У Вістрі кажуть: «Кінь є символом здоров’я, щастя, сили, прибутку».

Коли парубоча громада із конем Василем підходить під вікно, де мешкає дівчина, музики починають грати марш. Молода господиня запрошує усіх зайти. У вишиванці, з торбиною через плече, в якій зерно пшениці чи жита, що означає здоров’я, добробут, горіхи які додають  сили, цукерки, що приносять солодке життя, переступає поріг посівальник.

Парубки заходять до хати, колядують, заводять коня Василя. На столі господарі поклали для нього  миску із зерном, калач, сіно. Існує повір’я: «Якщо кінь у хаті наслідить, то дівчина того ж таки року неодмінно вийде заміж».

Коня Василя (чи він пригостився, чи не хоче їсти) виводять, бо музики починають грати вальс. Один із кавалєрів запрошує панянку до танцю. Пара кружляє. Музика стихає, дівчина всім  дякує і гості виходять, співаючи: «Старий рік минає», або «А на цьому слові бувайте здорові».

Коли на дворі заясніло, зранку, приблизно о 10-11 годині парубочий гурт заходить до сільради, організацій, підприємств. Коня Василя припинають біля клубу і святкова громада йде до греко-католицької, автокефальної православної церков. У Вістрі Служба Божа на свято Василія Великого починається після того, як сільська молодь повіншувала в обох храмах. Частину засіяних грошей хлопці дають на церкви. Ввечері роблять у клубі забаву, зазвичай для дівчат, до яких приходив кінь Василь.

Тож засіваємо Василів, Василин, Васильовичів і Василівних.

Мене послав Святий Василь

Засівати в заметіль

Й особливий дав наказ,

Щоб засіяти і в вас!!!

Ще й навчив казати так:

«На кохання сію мак,

Сію жито на добро,

А для сміху ось пшоно,

На здоров’я вам овес,

Щоб був кріпкий рід увесь.

А від заздрісних осіб

Сію вам пшеницю-хліб!

Сію, сію, засіваю,

Вашу хату не минаю.

Щоб, як квіти, ви цвіли

Та сто років прожили!

Сію, сію, посіваю

З Новим роком вас вітаю!

Христос рождається!

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.