“На щиті”: вірні сини Тернопільщини… вони пішли, залишивши нам найдорожче – свободу, можливість жити і любити…

Ти знаєш: це біль… Але мусиш…

Тамара Івусь

Ти знаєш: це біль…Але мусиш…

– Не вказуй мені! Не смій!

В обіймах мене ти душиш…

…Рву поли – тікаю мерщій,

Аж вітер у вухах свище.

Шукаю маленький рай…

Натомість: сільське кладовище.

Душа лементує: – Тікай!

І бʼюся в зачинені двері

У розпачі, в тиші німій.

І тільки на білім папері

Написане кровʼю: – Не смій!

Галина КУХАРИШИН

Був справжнім патріотом

18 лютого жителі Байковецької та Збаразької громад віддали останню шану військовослужбовцю, командиру відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, урордженцю села Чернихівці, мешканцю с. Шляхтинці Василю Богдановичу МОЧУЛІ (6. 11. 1971 р. н.), який загинув 13 лютого під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Василь разом із сином Максимом захищав Україну від травня 2022 року. Василь був працьовитим, мудрим і щирим патріотом, такими й виховав своїх дітей.

Надія Лотоцька у соцмережі написала: «Василь, найсвітліша Людина яку я знала. На початку повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем. Коли ми йому сказали, що вже достатньо, що його син Максим воює і він може допомагати з місця, він відповів: «Я не можу дивитись жінкам і дітям в очі», так, він не міг по-іншому. Він любив Україну!.. Любив життя, природу, тварин. Він міг і заслужив прожити своє життя в любові з своєю коханою Ксенію, мати радість від синів, тішитися онуками, своїм будинком який будував з любовʼю, своїми бджолами…, але він вибрав виборювати вільну Україну… Обіймаю Ксеню, Максима і Оленку, Сашка…».

Поховали воїна на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо дітям Максиму й Оленці, Олександру, дружині Оксані та матері, родині, близьким, побратимам…

Сім’я загиблого Василя Мочули передала зібрані кошти під час вшанування Героя на придбання квадрокоптера для українських військових.

Вічна пам’ять та шана Герою!..

Був життєрадісним, добрим і щирим

18 лютого жителі Шумської громади провели в останню життєву дорогу військовослужбовця, мешканця села Вілія Григорія Івановича СЕКЕРЕША (1993 р. н.), який загинув 10 лютого поблизу села Кузьмине Сєвєродонецького району Луганської області.

Світлої пам’яті Григорій став на захист України у липні 2023 р., він виконував обов’язки начальника групи управління взводу зв’язку танкового батальйону. Життєрадісний, добрий, веселий та щирий – таким назавжди Григорій залишиться в пам’яті усіх, хто його знав, а ще – відповідальним командиром, надійним побратимом і відважним воїном.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям…

Вічна пам’ять та слава Герою!

Відділи останню шану у день вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні

20 лютого жителі Микулинецької громади провели останньою життєвою дорогою військовика, уродженця села Різдвяни Юрія Андрійовича ЛЯХА (25. 10. 1980 р. н.), який загинув 15 лютого під час виконання бойового завдання на Курському напрямку.

Світлої пам’яті Юрій від 2018 р. працював у компанії «Viknaroff», був людиною з великим відчуттям справедливості, справжнім патріотом України, його завжди пам’ятатимуть добрим, щирим, готовим прийти на допомогу.

Поховали воїна у родинному селі.

Щиро співчуваємо батькам, сестрам, близьким і побратимам захисника…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Без чоловіка залишилася дружина, без батька – донечка Єва та трирічний Ростислав

20 лютого жителі Озернянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, командира гармати самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини А****, молодшого сержанта, уродженця села Сировари, що на Зборівщині Євгена Романовича ГОДОВАНОГО (6. 01. 1992 р. н.), який загинув 12 лютого від мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області.

Світлої пам’яті Євген був добрим, щирим, життєрадісним, патріотом, який у 2015–2016 рр. брав участь в АТО. 26 січня 2023 р. він знову вступив до лав ЗСУ, щоби захистити свою Батьківщину.

Поховали воїна у родинному селі.

Щиро співчуваємо дружині, маленьким діточкам, батькам, сестрам та брату, який також захищає Україну, усім рідним, близьким і друзям захисника.

Вічна пам’ять і слава Герою!..

«Людина, яка випромінював добро»

21 лютого жителі Лановецької громади провели останньою життєвою дорогою  військовослужбовця, старшого техніка, головного сержанта ЗСУ, мешканця села Москалівка Володимира Васильовича ВОЛИНЦЯ (23. 10. 1979 р. н.), який загинув 16 лютого під час виконання бойового завдання на Курщині.

Вікторія Віннічук про світлої пам’яті Володимира у соцмережі написала: «Ця людина випромінювала добро. Будь-хто в селі скаже, що Володя допоможе і послухає. Його любили і поважали всі: і діти, і дорослі. Чудовий сім’янин та люблячий батько, працьовитий. Завжди шукав спосіб, як покращити добробут своєї родини. Останні роки трохи працював за кордоном…. Ще місяць тому ми йому зібрали кошти, щоб відремонтувати авто, а сьогодні зібралися, щоб провести в останню дорогу… Дуже шкода, що ми більше не побачимо вашої щирої посмішки… В нашій пам’яті про вас залишаться тільки гарні спогади, бо ви були щирою і доброю людиною. Справжнім другом. Коханим і вірним чоловіком. Найкращий батьком. Люблячим сином. Хорошим сусідом. І цей список можна продовжувати до безкінечності…».

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям, побратимам…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Торкалися пальчики батькової холодної щоки

21 лютого жителі Копичинецької громади віддали останню шану військовослужбовцю, старшому бойовому медику, солдату, мешканцю с. Оришківці Михайло Юрійович ШЕЛУДЯКОВУ (18. 11. 1990 р. н.), який загинув 16 лютого під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області.

Світлої пам’яті Михайло народився у с. Двірківщина Бориспільського району Київської області, але усе життя проживав в селі Оришківці на Гусятинщині. Зростав гідним сином, онуком, братом. Закінчив Чортківський медичний коледж і працював фельдшером у с. Гадинківці. Згодом працював закордоном. У 2013 р. повернувся додому. У 2015 р. одружився з коханою Юлією. Народили двох прекрасних донечок, придбали та облаштовували своє гніздечко.  Усі плани про щасливе сімейне життя зіпсувала війна. Михайло спочатку як медик рятував життя наших захисників, а згодом долучився до обслуги міномета.  Боронив Україну на Курахівському та Покровському напрямках.

Головний редактор чортківської районної газети «Голос народу» Любомир Габруський написав: «Голосить згорьована матір… Мовчки стоїть вбита горем дружина – сталева жінка, в якої не залишилося сліз, котра вісім місяців чекала звісточки від коханої людини… Міцно стискає в руках портрет з рідним усміхненим обличчям восьмирічна донечка Софійка, обережно торкаючись пальчиками батькової холодної щоки. Може, він просто спить?.. Що коїться в дитячій зболеній душі? Молодша – п’ятирічна Євочка ще навіть природньо не усвідомлює гіркоту втрати… Скільки людських доль зламала ця жахлива безглузда війна!..».

Поховали захисника в Оришківцях.

Щиро співчуваємо родині, друзям та побратимам воїна…

Вічна шана, слава і пам’ять Герою!..

Пройшов усі гарячі точки війни і загинув на Курщині

21 лютого жителі Великоберезовицької та Тернопільської громад віддали останню шану військовослужбовцю, водію-електрику обслуги взводу звукометричної розвідки батареї управління та артилерійської розвідки військової частини А****, уродженцю  м. Пoлoги Запopiзькoї oблаcтi, жителю Великої Березовиці Вiктopу Вікторовичу КPАВЦЮ (16. 09. 1974 p. н.), який загинув 13 лютого під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мала Локня Курської області.

Світлої пам’яті Віктор з сім’ю проживав у м. Пологи. Від 2017 р. брав участь в АТО у Мар’їнці, Пісках, Кураховому. Повномасштабну війну зустрів на Луганщині. Потім – брав участь у звільненні Херсонщини, боях за Соледар, Бахмут і Часів Яр Донецької області. Востаннє воював на курському напрямку.

Після пoчатку пoвнoмаcштабнoгo втopгнення ciм’я Віктора Кравця пеpеїхала у cелище Велика Беpезoвиця. Як згадують друзі воїна він був щирим, життєрадісним, готовим завжди допомогти, а ще великим патріотом.

Захисник залишив у вічному смутку дружину Юлію та доньку Вікторію…

Поховали воїна у Тернополі на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо родині, близьким, друзям і побратимам захисника.

Вічна пам’ять та шана Герою!..

Навіки залишився в строю захисників України

22 лютого жителі Борсуківської громади віддали останню шану військовослужбовцю, інспектору прикордонної служби 2-ї категорії – номер обслуги 2-го відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування військової частини А****, старшому сержанту, мешканцю с. Борсуки Павлу Васильовичу ДОЦЕНКУ  (28. 02. 1976 р. н.), який загинув 15 лютого у Запорізькій області внаслідок розриву гранати.

Поховали воїна у рідному селі.

Щиро співчуваємо родині, близьким та побратимам захисника…

Вічна слава і шана Герою!..

Поховали у родинному селі…

24 лютого жителі Бережанської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця військової частини А****, мешканця с. Потутори Василя Івановича КЛИМКОВСЬКОГО  (16. 12. 1992 р. н.), серце якого перестало битися 23 лютого.

 Світлої пам’яті Василь навчався у ліцеї с. Потутори, був призваний до лав ЗСУ під час мобілізації 28 липня 2022 року. 10 грудня 2023 р. під час бою у населеному пункті Кринки Херсонської області отримав вогнепальне осколкове проникаюче поранення живота.

Пховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо мамі, дружині, сестрі та брату, всім рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Понад 8 місяців вважався безвісти зниклим

24 лютого жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця Олега Юрійовича СИСОЄВА (21. 01. 1971 р. н.), який загинув 10 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Семенівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Олег вважався зниклим безвісти від червня минулого року. Рідні довго сподівалися, чекали…

Поховали воїна на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо рідним, близьким і друзям захисника…

Вічна та світла пам’ять Герою!..

Хотів пекти хліб і торти…, а став мужнім воїном

25 лютого жителі Лановецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця, кулеметника 23-ї бригади Національної гвардії України «Хортиця», мешканця села Лопушне Ярослава Романовича МАЛИШКА (1. 03. 1999 р. н.), який загинув 31 серпня 2024 р. під час виконання бойового завдання у Запорізькій області

19 лютого минулого року редакторка «Голосу Лановеччини», волонтерка Наталя Гамера у своїй статті про Ярослава писала:  «Так уже з дитинства склалося, що ну не лежить душа хлопця (Ярослава Малишка – ред.) до техніки. Тато механік, тож часом просив підмоги в сина. Але коли постав вибір після 9 класу, куди піти вчитися, то Ярослав заявив, що гайки крутити не буде. А мама Галина – фельдшер у селі, порадила: «То йди вчися їсти варити». Він і пішов… Закінчив училище ресторанного сервісу в Тернополі, потім був бакалаврат у ТНТУ ім. І. Пулюя. На всі канікули хлопця брали на роботу в пекарню… Сам навіть торти пік. З 3-го курсу училища на себе заробляв… На технолога не довчився, взяв академвідпустку і пішов в армію восени 2021 року.  А в лютому 2022-го розпочалася жорстока війна…  Наш молодий земляк і його побратими багато пройшли воєнних випробувань. Навіть жахіття полону. Це сталося в Енергодарі, коли росіяни захопили ЗАЕС, а їхня рота відбивала штурм окупантів. Була і позиція неподалік Бахмута… Разом із спеціальністю стрільця, кулеметника пройшов навчання на бойового медика».

Останнім часом Ярослав з побратимами стримували ворога на Запоріжжі. За свої вміння та заслуги перед побратимами Ярослав Малишко отримав почесну відзнаку – нагрудний знак «Хрест Доблесті».

Світлої пам’яті Ярослав від кінця серпня минулого року вважався безвісти зниклим. Рідні дуже довго чекали звістки від нього. Остання звістка – воїн повертається додому на щиті…

Поховали захисника у родинному селі.

Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам і друзям Ярослава…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Загинув у бою за свободу і незалежність України

25 лютого жителі Озернянської громади віддали останню шану військовослужбовцю, мешканцю села Озерна, що на Зборівщині Богдану Михайловичу ШКОЛЬНОМУ (2. 04. 1974 р. н.), який загинув 17 травня 2023 р., під час виконання бойового завдання в районі села Масютівка Куп’янського району Харківської області.

Світлої пам’яті Богдан був добрим і життєрадісним й водночас мужнім воїном, спражнім патротом, учасник АТО, який також від перших днів повномасштабного вторгнення мужньо боровся проти російських окупантів. Тривалий час, від травня 2023 р. він вважався зниклим безвісти…

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо родині, близьким, побратимам воїна…

Вічна слава, честь і пам’ять Герою!..

Прах розвіяли над Дніпром у Києві

Як повідомляли тернопільські інтернет сайти з посиланням на міського голову Сергія Надала про те, що «Тернопіль втратив ще одного захисника»… Зокрема, що «Володимир Юрійович ТРАВНІКОВ загинув на 36-му році життя, виконуючи бойове завдання у Луганській області. Володимир вважався зниклим безвісти з 21 січня цього року. Кожен полеглий Герой – це невимовна втрата для Тернополя».

Тож світлої пам’яті Володимир народився 26 липня 1989 р. в м. Слов’янськ на Донеччині. Навчався там у ЗОШ № 14. Після 9-го класу закінчив Краматорське вище професійне металургійне училище, отримав вищу освіту в Донбаській державній машинобудівнаій академії. Працював на ПАТ «Енергомашспецсталь» у Краматорську.

«Володимир любив активний відпочинок, душевні зустрічі з родиною та друзями. Був цілеспрямованою та дуже справедливою людиною», – пригадує його дружина Тетяна Травнікова.

Після повномасштабного російського вторгнення у березні 2022 р. він змінив посаду майстра виробничого цеху на почесне звання захисника України. Спочатку у складі 54-ї бригади боронив державу на Луганському напрямку, у грудні 2024-го вступив до лав 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ…

Загинув старший солдат, оператор відділення бойових модулів взводу вогневої підтримки механізованого батальйону військової частини А**** Володимир Травніков під час виконання бойового завдання у селі Надія Сватівського району Луганської області.

Тіло Володимира було кремовано, а прах розвіяний над Дніпром у Києві.

У Героя залишилися маленький син, дружина, мати та сестра…

Щиро співчуваємо рідним, близьким і побратимам захисника.

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Герої не вмирають!