Мирослава СТУЛЬКІВСЬКА: «Щастя – для когось жити!»

Восени нинішнього року поетеса з Тернополя Мирослава Стульківська зустріне 50-річний ювілей. А першу поетичну книжку «Серце на долоні» вона видала тільки наприкінці минулого року. Я на одному диханні перечитала нововидання і вирішила зустрітися з  авторкою.
 
Отримала у подарунок… власну книгу
 
Я поцікавилася у пані Мирослави, чи писала вона вірші в юності. Адже, як правило, поезія приходить у серця  саме в молоді роки, у час закоханості, народження перших стосунків. Вона підтвердила, що муза навідувалася до неї у молодості, але не надала цьому жодного значення.
Серйозно віршувати почала вісім років тому. Не планувала публікуватися, просто писала – для душі. Друкувала в Інтернеті свої вірші та переклади з російської мови інших поетів.
Її талант помітила  колега по роботі, авторка кількох власних книг Ірина Мацко. Вона скопіювала вірші пані Мирослави з різних сайтів і два роки тому на день народження подарувала їй… один екземпляр книги.
Мирослава Стульківська не може передати словами зворушливості миті, коли отримала цей подарунок. Тоді й вирішила – видасть у світ книгу більшим тиражем.
Так у видавництві «Підручники і посібники» вийшла збірка «Серце на долоні». Матеріально видання  підтримав її чоловік, Василь Андрійович. Він, до слова, у минулому працював головним бухгалтером газети «Тернопіль вечірній», а нині – в одній з приватних фірм Тернополя.
 
На обкладинці книги – картина дочки
 
Романтична книга «Серце на долоні» – це вірші про Україну, про життя, про любов, це лірична та філософська поезія. А її окрасою стала картина дочки Марії «Україночка», де зображена дівчина на фоні Карпат.
Мирослава Стульківська з теплотою розповідає про своїх трьох дочок. Найстарша, 27-річна Ольга, випускниця – КПУ, нині працює програмістом у Києві. Була активною учасницею Революції Гідності, нині займається волонтерством, а також бере участь в екологічних проектах. 25-річна Марія закінчила Тернопільський педуніверситет за спеціальністю «Образотворче мистецтво». Вона – людина творча, мріє про роботу дизайнера. А 18-річна Софія  – студентка, другокурсниця Тернопільського педуніверситету факультету іноземних мов.
Про Ірину Мацко пані Мирослава каже окремо, як про   сучасну творчу людину, котра любить писати для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, підлітків. Вона створила креативну студію «Іриска», що діє у центрі Тернополя і користується популярністю серед малечі та батьків. Тут для дітей гарно організовано дозвілля, є студія малювання, рукоділля. Нещодавно Ірина Мацко презентувала оригінальне видання «Секрети українського щастя», де представила українців, як  щасливу націю. Книга вийшла в одному з видавництв Києва, і її вже замовили для іноземців, як подарункове видання.
 
Село моє – для мене ти єдине…
 
А ще Мирослава Стульківська з теплотою розповідає про свою маленьку батьківщину. Вони з чоловіком народилися у Білокриниці Підгаєцького району. Нині вона їде сюди  уже на могили батьків, родичів. А ще навідується до
93-річної свекрухи та рідного брата і пише – «ось і село Білокриниця, як біла тиша промениться».
З плином років пригадує, як поїхала з рідного села на навчання у Кременецьке педагогічне училище, як працювала у садочках, діагностично-лікувальному центрі, нині – у приватному дошкільному закладі Тернополя.  І щиро віршує:
«Знов до тебе спішу, моє рідне село,
По снігах, під якими простуджене літо…
До хатини, в якій завжди тепло було,
Щоб із нею і сум, і любов розділити…»
 
Галина ВАНДЗЕЛЯК
 
З поетичного зошита Мирослави СТУЛЬКІВСЬКОЇ.

 
СЕРЦЕ НА ДОЛОНІ
Вечір… В тихий шепіт звуків
Падав білий сніг…
В мою душу хтось постукав
І схиливсь до ніг.
Теплим вітерцем спокійно
Двері відчинив…
Ясним променем надійно
Спалахнув камін…
«Мерзнеш? Я тебе зігрію»,-
Стиха шепотів.
Дарував душі надію
Ніжний дотик слів…
Тільки серце, що розбите,
Не зібрати, ні…
Бо життя, немов розшите
Болем по стерні…
Своє серце у долоні
Взяв серед зими,
Тихо мовивши з любов’ю:
«Ось, моє візьми…»
 
 
Х Х Х
Щастя – прокинутись зранку.
Поруч – коханий, діти.
І, привідкривши фіранку,
Сонце з небес зустріти.
 
Щастя – триматись за руки,
Хай за вікном – негода.
І почуття на поруки
Взяти, бо в них – свобода!
 
Впасти в надійні обійми,
Мир у душі відчути,
В очі дивитися рідні.
Щастя – собою бути!
 
Можна повірити в диво,
Краще – дива творити!
Стати натхненням, мотивом.
Щастя – для когось жити!
 
/за мотивами”Секрети українського щастя” Ірини Мацко/
Х Х Х
Почорніла, немов від смутку…
Їй би в біле уже вдягнутись,
Заховатись у сніг, забутись,
І під скрип морозцю заснути.
 
Щоб не бачити, щоб не чути,
Як у небі літають круки,
З гір повітря легке вдихнути,
Призабути душевні муки.
 
Вона звикла чомусь мовчати.
Те мовчання – сильніше слова…
Їй би з сонцем дітей зачати  –
Вже пора. Щоб радіти знову.
 
Бо сумна ця землі безсніжність  –
Як же хочеться їй спочити,
Одягнутись у білу ніжність, –
Все забути, усіх простити