gazpostach

Московський піп та «кіборг»



Присвячую гранатометнику 40-ї бригади тактичної авіації, кавалеру ордена «За мужність» ІІІ ступеня Денису Поповичу («Денді»).

Раніше мати «кіборга» не розуміла різниці між патріархатами. Ходила до церкви МП, співала у хорі й думала: «Храм – це місце, куди можна прийти за духовною підтримкою і наснагою, і не важливо, якою мовою у ньому правиться, головне – віра у Бога!»

Та жорстокий вчинок місцевого священника назавжди змінив її думку.

Коли батьки «кіборга» у супроводі малих онуків прийшла замовити поминальну Службу Божу за свого сина, московський «батюшка» відмовився молитися за українського героя. Замість співчуття і благословення він кинув у обличчя родині важкі слова образи: «Ваш сын – братоубийца! Он русских убивал! Уходите прочь из храма!» І вигнав їх на вулицю, під проливний дощ. Хоча добре знав: «кіборг» не ходив завойовувати Московщину – він обороняв од ворогів рідну землю, а от «русскіє» прийшли в Україну зі зброєю у руках, аби грабувати і вбивати…

Батькам героя було пекуче соромно перед онуками за нелюдяний вчинок московського попа. Гарячі сльози текли по щоках матері та батька, змішуючись із краплями холодного дощу. Біль переповнював серце: їхній син заслуговує на повагу! Він віддав життя за Батьківщину! Він боронив Україну від загарбників!

І чомусь згадалися розповіді побратимів сина про служителя російської церкви Іллю Ритинського-«Сталіна» (родом із Орловської області), котрий розбивав голови металевим хрестом полоненим українським воїнам у Донецьку і припікав їм руки праскою, про петербурзького ієрея Артема Єгурного, котрий не раз приїжджав на фронт у Луганськ, щоб постріляти в українських військових, а фото своїх «подвигів» виставляв у Фейсбуці…

Давно відомо, служителі МП у монастирях Донеччини на початку війни переховували російських найманців і зберігали ворожу зброю та усіляко допомагали окупантам, вони не хотіли відспівувати полеглих українських воїнів… Отож, Московський патріархат – колаборант агресора! Він не осуджує окупантів-убивць, на руках яких кров тисяч українців! Проте зневажає українських бійців, котрі грудьми боронять рідну землю від ворога!

Батькам полеглого «кіборга» довелося терпляче пояснювати онукам, що священник говорить неправду, і їхній тато – не «братовбивця», тому що не вбивав ніяких братів, а лише ворогів-завойовників. Він загинув у чесному бою, захищаючи рідну землю. Пам’ять про героя бережуть і шанують люди – вони назвали його іменем вулицю у рідному селі та школу, де він колись навчався, держава нагородила його орденом за мужність…

Кожен односелець знає про останній бій героя-«кіборга» «Денді»!

Вороги підірвали Донецький аеропорт і вранці пішли у наступ на українські укріплення, що були поблизу нього. 22 січня 2015 року батальйон терористів у супроводі десяти танків Т-72 і протитанкової батареї МТ-12 почав наближатися до опорного пункту «Зеніт», який утримували бійці зведеного загону Повітряних сил ЗСУ. На танках і бронетранспортерах окупанти почепили українські розпізнавальні знаки (вони завжди діяли обманом, коли не могли здолати наших бійців у чесному бою). Але вартовий на «Зеніті» розгадав їхній підступний хід і здійняв тривогу. Українці відкрили вогонь по ворогу з усіх видів зброї.

Жорстокий бій тривав десять годин. Наприкінці дня противник відступив, зазнавши численних втрат у техніці та живій силі.

У цій сутичці загинув український військовослужбовець – гранатометник сорокової бригади тактичної авіації із позивним «Денді».

Коли розпочалася перестрілка, вояки заховалися в укріпленні й звідти вели бій із ворогом. Але їм було видно лише одну половину навколишньої території, а другу – ні.

«Денді» наче відчув, що вороги наступають на опорний пункт українського війська із тилу. Він блискавично одягнув бронежилет, ухопив зброю і вибіг назовні. Розумів, що майже не має шансів уціліти, але хотів будь-якою ціною захистити від смерті бойових побратимів. Вважав це своїм священним обов’язком!

Він не помилився – ворог підходив до «Зеніту» з невидимого для українських бійців боку!

Гранатометник, не роздумуючи, прицілився і натиснув на спусковий гачок. Перший бронетранспортер, котрий наближався до укріплення, спалахнув яскравим смолоскипом і загородив шлях іншій бойовій техніці. Вороги заметушилися. Їх охопила паніка.

Вчинок гранатометника дав час «кіборгам» підготуватися до оборони і згодом виграти жорстокий і тривалий бій. Українські вояки знищили багатьох окупантів, сімох узяли в полон. А протитанкову гармату МТ-12 (свій бойовий трофей) після сутички встановили на опорному пункті «Зеніт», щоб стріляти з неї по ворогах.

«Денді» не вцілів у тому бою. Але він урятував п’ятдесят побратимів, котрі будуть йому вдячні до кінця свого земного життя!

Батькам героя і його синам є ким пишатися!

А от священника, котрий відмовив у молитві за оборонця України, супроводжуватиме ганьба і вічний осуд! Він ще раз довів: Московський патріархат – прислужник окупантів і ворог Української держави! І йому не по дорозі з вільною і європейською Україною!

Неоніла КРЕМ’ЯНЧАНКА

 








Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*