gazpostach

Місце, де народжується казка

Zemanta Related Posts ThumbnailТернопільський академічний обласний театр актора і ляльки завжди навіює прекрасні спогади з дитинства. Коли ми всім класом, взявшись по двоє за руки, йшли на виставу. Коли сміялися, переживали, співчували героям. А після того, прийшовши додому, емоційно розповідали батькам. Ляльковий театр завжди для нас, дітей, був чимось незвичним, загадковим…

Нещодавно натрапила на оголошення, що 21 березня – Міжнародний день лялькаря. Не гаючи ні хвилини, помчала до лялькового театру, щоб познайомитися з людьми, які творять казку.

Зустрів мене приємний чоловік, як з’ясувалося, головний режисер, заслужений артист України Володимир Михайлович Лісовий. Він провів за лаштунки, показав творчі майстерні і розповів дуже багато цікавого.

У театрі ляльок Володимир Михайлович працює більше сорока років. Навчався в Москві у відомому всім ГІТІСі. Працював актором в Росії. Потім головним режисером у Вінницькому театрі ляльок. У 1995 році чоловіка запросили в Тернопіль.

білос

– Чому саме ляльки, а не драматургія, кіно?

– До лялькового театру актори потрапляють випадково (сміється). Так сталось і зі мною. Після служби в армії шукав роботу і натрапив на оголошення, що набирають акторів у ляльковий театр. Я вирішив спробувати. І з того часу не уявляю свого життя без цих казкових персонажів, без дитячого сміху, без магії казки…

Більше про себе режисер говорити не хотів. Він відкрив мені казковий світ створення лялькової вистави.

– У нас неймовірний колектив! Є люди, які в театрі від першого його дня, є і молодь. Загалом працюють 22 актори. Щодня вони проводять репетиції, ретельно готуються до вистав. Адже публіка дуже прискіплива. Що казати, діти – найкращі критики. Якщо їм щось не до вподоби, вони можуть серед вистави встати і піти, а то й наробити галасу, – з усмішкою розповів режисер.

– А якщо порівняти дітей двадцять років тому і сучасних, є різниця?

– Звісно є. Зараз життя динамічніше. Якщо колись глядачі могли годинами дивитися виставу, то нині це набагато менше. Та єдине, що об’єднує ці покоління, вони хотіли і хочуть дивитися хороші, добрі вистави».

– Цікаво, чи бували якісь казуси, адже маленькі глядачі дуже непередбачувані?

– Вони трапляються практично на кожній виставі. Наприклад, якось хлопчик прийшов в театр з іграшковим пістолетом. У той час, коли негативний герой почав нападати на позитивного, дитина вискочила на сцену, навела дуло пістолета на актора і кричить: «Здавайся!» Звісно, актору нічого не залишалося, як підняти руки і трішки змінити сюжет.

– А багато глядачів приходить на вистави?

– На щастя, з наповненістю глядацької зали у нас проблем немає. Особливо під час навчального року, а на прем’єри вистав такі аншлаги, що не усім вистачає квитків. У нас в діючому репертуарі 45 вистав. Тому щонеділі на глядачів чекають нові казкові історії.

вітрила

– Як же на світ з’являються ляльки?

– Ми їх самі шиємо. У нас є спеціальні цехи, художники, висококласні спеціалісти, які вдихають життя у шматок матерії. Це неймовірний процес.

– Чи гастролювали тернопільські лялькарі по інших містах країни?

– Звісно, і неодноразово, бували і за кордоном. А ще ми часто виступаємо на різноманітних фестивалях. Мріємо на базі нашого театру організувати міжнародний фестиваль, щоб наші діти подивилися на вистави закордонних акторів. У нас є чимало друзів-лялькарів і в Польщі, Сербії, Чорногорії, Німеччині тощо.

А ще у головного режисера Тернопільського лялькового театру є кілька прохань до батьків.

– Ми дуже любимо вас, батьки наших глядачів. Вдячні за розуміння, за активну участь у інтерактивних виставах тощо. Та прошу вас, не водіть на вистави зовсім маленьких діток. Дитина до трьох років не сприйме акторську гру так, як старші діти. Може налякатися натовпу, оплесків, криків. Це дуже добре, що ви хочете привчити маля до світу прекрасного, але на все свій час. А ще – звертайте увагу на вікову категорію вистави, ми її вказуємо на кожній афіші. Повірте, те, що буде цікавим для п’ятирічної дитини, виявиться нудним для восьмирічної чи навпаки.

Дякуємо за те, що ви у нас є, за те, що ми маємо для кого творити казку, – завершив розмову Володимир Михайлович Лісовий.

Віта ГЛЯДИК







Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*