Повідомити новину

Поширити:

У  Чорткові відбулося відкриття Інклюзивно-ресурсного центру для дітей з особливими потребами. Очолила цю комунальну установу логопед-дефектолог з багаторічним досвідом Світлана Хом’як. 
«Проводити комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку, надавати психолого-педагогічну допомогу, забезпечувати системним кваліфікованим супроводом осіб віком від 2 до 18 років», – так окреслила керівник районного відділу освіти Ірина Гулька мету нової освітньої інституції. На 160 тис. грн державної субвенції на інклюзію установу обладнано мультимедійною дошкою, комп’ютером, системою  El-basic для покращення фізичного розвитку дітей, модульними партами, стільцями та ін.
З-поміж семи інклюзивних центрів на Тернопіллі чортківський заклад, на думку заступника голови Тернопільської облдержадміністрації Юрія Юрика, є унікальним проектом співпраці органів влади і Української греко-католицької церкви, продовженням загальноєвропейського досвіду створення умов для дітей з особливими освітніми потребами.
Для  діяльності інклюзивного центру, який підтримує фонд Марини Порошенко, орендовано  приміщення 2-го поверху благодійної організації «Дім милосердя» – осередку, де вже  другий рік поспіль понад 50 дітей та дорослих (хворих на ДЦП, синдром Дауна, важку форму аутизму, затримку інтелектуального розвитку та ін.) щоденно проходять психолого-педагогічну, фізичну реабілітацію,  близько 30-ти перебувають на цілодобовому проживанні, і кілька десятків дітей-інвалідів відвідують заклад періодично.  Також в організації розміщено відділення підтримуваного проживання для важкохворих, матерів-одиначок, що потрапили в кризові ситуації.
Двері допомоги недержавна благодійна організація, заснована преосвященнійшим владикою Дмитром Григораком, матір’ю дитини з аутизмом Тетяною Дубиною та духівником о. Іваном Мельником,  відкрила ще у березні 2013-го, коли батьки дітей з особливими потребами почали збиратись в орендованій квартирі на вул. Лесі Українки. Пройшовши довготривалі шляхи утисків і непорозумінь, організація все ж зуміла у 2015 році отримати від районної ради занедбаний двоповерховий, наданий у власність Бучацькій єпархії УГКЦ.
Крок за кроком – і на кошти добродійників споруджено 5-поверхову будівлю, 4 поверхи на сьогодні  облаштовано. Діяльність провадять за рахунок жертводавців, частково – за підтримки влади. Ще жодній матері, яка має дитину з особливими потребами, жодному потребуючому не відмовлено у милосерді. Так, у січні 2017 року  першою у відділення проживання потрапила 36-річна матір-одиначка з інвалідністю з 3-річною донечкою, у якої виявили затримку розвитку. Перебуваючи у важкому соціальному становищі, страждаючи від побоїв чоловіка, жінка (двічі позбавлена батьківського права) наче вдруге народилися на світ – отримала дах над головою та усі умови і засоби для проживання, а найголовніше – зуміла зберегти та відновити дар материнства. На сьогодні у закладі перебувають чотири таких матері-одиначки з дітьми, яких не залишено напризволяще на вулиці, і їм, як і дітям, щоденно надають комплексну допомогу.
Ще одним прикладом великої любові і милосердя є опіка над прикутим до ліжка важко травмованим 27-річним юнаком, круглим сиротою, із закритою травмою хребта. Він проживає у «Домі милосердя»  з листопада 2017-го. Хлопець, який міг лише розплющувати очі, уже рухає кінцівками рук, головою.
Про клопітку працю, яку здійснюють в благодійному закладі люди із відкритими і щирими серцями, годі й говорити, але те, що діти, які не ходили, вже ходять, а які не говорили, говорять, є їх першочерговою заслугою і Господнім чудом.
Історією про шестирічного Радима, який не вимовляв ні слова, а за рік навчився говорити і навіть співати, зі сльозами на очах ділиться мама, Тетяна Скіп, яка віддала сина на щоденну реабілітацію у «Дім милосердя», а згодом – на цілодобове проживання. На відкритті Інклюзивно-ресурсного центру хлопчик вперше заспівав пісню «За все тобі я дякую, Ісусе, Спасе мій», котру підхоплював на щоденних Літургіях у закладі.
«Я довгий час не могла завагітніти другою дитиною після донечки Юлії, але на світ, на щастя, з’явився Радимко, – розповідає жінка. –  Коли йому було 2 роки, ми помітили, що з сином щось не так. Він мало з ким грався, сидів у куточку, був знервованим і кричав. У спеціалізованому садочку №5  поводився так само. Тільки на прийомі у педіатра дізнались про «Дім милосердя». Одразу звернулись. І за рік праці з моєю дитиною отримали результати: Радим  у 5 років вперше вимовив слова  «мамо», «тату», почав підспівувати пісні, просити про щось. Це – справжнє диво для нашої родини і, мабуть, для багатьох, хто розуміє, як важливо знайти підхід до особливої дитини, за яку я кожен день не перестаю молитися».
«Ми завжди шукаємо способи допомогти дітям, залучаємо різних фахівців – логопедів, дефектологів, психологів, спеціалістів арт-терапії, фізичних реабілітологів, щоб люди з особливими потребами могли соціалізуватись та розкрити свої здібності, таланти», – каже директор «Дому милосердя» Тетяна Дубина. Із чуйним материнським серцем вона, як ніхто інший,  розуміє батьків таких дітей, бо ж і сама виховує синочка Іванка із важкою формою аутизму, якому довго не могли встановити діагноз. Поневіряння у пошуках спеціалістів забрали час, і правильне лікування не було отримане.
Щоб про дітей  та дорослих з інвалідністю дізналось і відгукнулось на їх потреби більше людей, голова організації докладає чимало зусиль. Закордонні поїздки в міжнародні організації, зокрема, співпраця «Дому милосердя»  із всесвітньо відомим благодійним фондом «Fondazione Don Gnocchi», що славиться медичною, гуманітарною допомогою ще з часів Другої світової війни, співпраця із Тернопільським медичним університетом ім. І.Я. Горбачевського (безкоштовне обстеження дітей, отримання медичних послуг, проходження практики в організації майбутніми фахівцями), обмін досвідом роботи із Тернопільським обласним центром соціальної реабілітації дітей-інвалідів дає багато плідних і пізнавальних результатів. І проблеми вирішуються, адже все йде від серця, наповненого любов’ю і милосердям.
Надія САСАНЧИН