Метафоричні ґрона Володимира Кравчука

Уперше взявши в руки нещодавно видану книжку Володимира Кравчука, читач, безумовно, зупинить погляд на яскравій обкладинці, на якій зображений соковитий літній пейзаж, подивується оригінальній метафоричній назві – «На розгортці трави», й прочитає в анотації, що збірка «засвідчує відродження поетичної мініатюри в українській літературі.

Лірика, злободенні теми сьогодення, мотиви кохання, єднання з природою – основна тематика творів». Усе правильно, але є ще одне «але». Як ви помітили, сама назва книжки метафорична і метафорами вона наповнена-переповнена, ними просякнуті всі клітинки кожної мініатюри. Тож чи не доцільно мені, читачу, закцентувати твою увагу саме на багатих, привабливих, пишних метафоричних ґронах, які прикрашають виплеканий, злеліяний Володимиром Ярославовичем власний поетичний сад, аби дати тобі можливість посмакувати нектаром його плодів? Тим паче, що багатство образів природи в поета зумовлює сприймання її як величезного світу, в якому триває вічне життя природних явищ, стихій, зокрема вітру.

Узагальнений персоніфікований образ вітру у збірці є найбільш ґроновистим: в одній мініатюрі він «вишню взяв за гілку і поклонився, мов юнак», а в інших – то «крилом лелеки …туман перегортав», то «килим голубів тріпає над садом», то «колише груші», то «стійкий мотив зимових яблук» оцінює, з ним домовляються дерева про тишу. Він – і «вітер-перебендя», і «вітер непосида». Яке багатограння невсипущості вітру! Під час читання окремих віршів, де він наявний, відчутною стає присутність свіжого повітря, народжується відчуття свободи й міці. Це – наслідок поетичного осмислення цієї природної стихії.

Персоніфікований образ дощу також вражає ґроном метафор: він і «випалює посуху», і, довірливий, «пройде на прохання дня», і гніздиться «з ночі у калюжах». А от в одній мініатюрі «дощі-заволоки вузлом зв’язали жалі», а в іншій – проходять, посріблені, «крізь невід бабиного літа». Ця всюдисуща одухотворена поетом стихія зображена як таємнича та благодатна сила, що вносить зміни та оновлення.

Не менш цікавим є уособлений образ сонця, який автор розгортає ваговитим ґроном метафор-прикладок, метафор-уособлень, які вдало характеризують світило, викликаючи різнопланові асоціації: «Сонце – сонях неба, / Губить пелюстки»; «Здається, сонце теж зігрітись / До кузні лютого іде»; «Ласкаве сонце сина виглядає / Із тих роками витканих доріг»; «…сонечко заполудневе / Мовчить над обірваним шляхом»; «…вийде сонце роси жати»; «Пристигле сонце у листві не згасло». Отже, у В. Кравчука сонце теж набрало ознак живої істоти (може змерзнути, пристигнути, здатне жати й говорити), але й з’єднується, наперекір поетичній традиції, із звичайним соняхом. Отож ще поговорімо про сонях. Він також одухотворений, бо «ледь помітним рухом…долоні підставля». А ось мініатюру «У сотах соняхів» пропоную вашій увазі повністю:

З долонь світанку роси спрагло

Сьогодні серпень знову пив.

Вже скоро соняхи засмаглі

У гості скличуть горобців.

І знову літо по зеренці

Тихенько скапує в траву.

…У сотах соняхів на денці

Ще довго спогади живуть.

У кожному слові відчувається легкість, світлість, сонячність. Автор зумисне використовує асонанс, щоб звуком «о» відтворити здивованість, захоплення. Чергуванням «вузького» голосного «і» з «широким» та «відкритим» «а» створює ілюзію дихання: «і» – вдих, «а» – видих.

Алітерацією «с» автор надає твору сонячності, лагідності, ознак серпневого доспівання, а також повторення цього звука створює гармонію, яка приємна для слуху.

Дощ… Вітер… Ще й «літо по зеренці …скрапує…» А нам би іще чогось світлого, ніжного. Тож поговорімо про світанок, який у Володимира Кравчука «прокинувся під серцем ночі», «ніч розтер на попіл», «випалює зорі… кидає цвіт на листки», і його крик протирає «світлом шибку». Скільки ж у нього житейських турбот, скільки поривань творити добро! Світанок не лише володіє природною красою, але й містить у собі філософське значення. Воно символізує початок, новий етап, надію.

Цікаве метафоричне ґроно автор нанизав, створюючи образи дерев, зокрема смерічки. Вона «на згадку лапу голубу / Таки подасть…»; «Крилом смереки вітер / Туман переорав./ Колючки гостро світять, / Посрібнена пора» (тут смерека – символ витривалості і стійкості); «Смерічка із боязню входить у грудень» (молода смерека, яку в Карпатах називають ще гаджучка чи гаджука, – звичайно живе під батьківським захистом. Ніжна й тендітна, вона символізує беззахисну молодість).

Продовжу рослинну тематику образом тополі, що є символом рідної землі. Тут також праця автора дала свої неповторні плоди: тополя стає «свічкою жалю», а її подруги «веретеністі…намотали вітер з поля» – натяк автора на так звані чорні тополі, які називають ще осокорами.

І, звичайно, верба, в якої «…бруньки, мов щастя сльози» або інша не менш цікава метафора: «На вербах-вервицях колиска, / Благословенна першим блиском».

Від рослинного світу перейду до птахів-символів, зокрема до образу лелеки. В Україні рідко який поет омине його увагою у своїй творчості. Цікаві метафори у В. Кравчука, пов’язані з цим птахом: «Голубіє мрією лелеки. / Це манливе небо над гніздом, / Де малеча в сповиточках легких / Блима необвітреним пером»; «Під притихлий клекіт / Поміж втому справ, / Цей пейзаж лелека / Вечором назвав». Отже, у Володимира Кравчука лелека – це не тільки узагальнений образ людей-патріотів, які понад усе прагнуть повернутися на Батьківщину. Він додає йому ще значущої важливості у вияві ініціатив у повсякденному житті.

Дуже вдалим, по-моєму, є уособлений образ хати – символ гармонії і затишку. Для нього автор підбирає ґроно найзворушливіших метафор: «край поля снігами оперена» (мені асоціюється з горличкою – В.С.), «в маминій хустині перехрестить поглядом».

Говорячи про художні особливості збірки В. Кравчука, згадаю його авторські епітети, як-от: ромашковий сон, вузлики-роси, зів’яла далечінь, захололий плач, вицвілі світанки, посивіла лавка, словесні ріки, жива святість, трави босоногі, розтополені гілки, поранена шипшина, патлаті трави та ін.

Володимир Кравчук – автор кількох неологізмів. Наприклад, йому належать такі новотвори: позирк-павук, передсніжжя, синьовисний.

Варто звернути увагу на кольористість поезій, яка залежить від змальованих пір року. Весняними і зимовими кольорами автор обрав білосніжний та срібний; осіннім – традиційно золотий і рудий, а от надії в ліричного героя чорно-білі, бо триває війна.

Володимир Кравчук – поет, публіцист, редактор. Автор понад двох десятків книжок, кожна з яких стала достойним надбанням літературної України. Цінність збірки «На розгортці трави» полягає в тому, що автору завдяки неабиякому хисту вдалося зримувати вірші-мініатюри, тому що у творах такого жанру метафори настільки ущільнюються з одночасним випаданням проміжних структур, що рима практично стає неможливою, як-от у віршах Василя Голобородька, Миколи Воробйова та ін. Читачі не просто читають твори Володимира Кравчука, вони ними дихають завдяки легкості стилю й, можна сказати, повітряності. Це красива поезія.