Під час Богослужінь усі церкви підносять молитву до Господа Бога про єдність. Але якою марною, фарисейською є молитва, якщо деякі так звані церкви жодного кроку на зробили для цього ж об’єднання, а навпаки, щоразу поширювали «лжєсловіє» та створювали перешкоди.
Дорогі брати і сестри, великим даром благодаті Святого Духа, яким Бог обдарував світ у Христі Ісусі нашому, апостол Павло називає мир. І дійсно, відколи стоїть світ, відколи пам’ятає себе людство, у його житті бракує миру – спокою серця, спокою життя, любові між собою.
Неспокійне людське серце завжди хвилюється через гнів, заздрощі, наклепи, пересуди і маловір’я. Людська совість завжди відчуває гнів Божий за свої гріхи та неправду. Як те бурхливе море, так і людське життя хвилюється в постійних чварах, війнах, ворожнечі між собою, боротьбі за владу та земний добробут. Цей сумний і безпорадний неспокій є найбільшою перешкодою до щастя людей. Неспокій – це найстрашніша отрута, яку вкинув диявол у людське серце. Він оволодів людськими душами і веде їх до загибелі.
Хто усуне цю отруту із життя людського? Нам відповідає апостол Павло, який каже: «Він, Христос, є мир наш. (Єф. 2.14)». Істинно, лише у Христі ми знаходимо непорушний спокій серця, мир з Богом та братерську любов.
Недаремно в час народження Христа ангели співали: «Слава у вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління».
Ангели співали про той мир, який дарував Ісус Христос людській совісті, про який ми завжди молимо: «За мир з неба і за спасіння душ наших». Це той мир, що його влив Христос у жорстоке людське серце, закликаючи всіх до любові й смирення, до утворення в душі Царства Божого. Це той мир, який руйнує всі перешкоди ворожнечі й роз’єднання між людьми і народами. Він робить із усіх людей єдину сім’ю Отця Небесного.
Велика і непереможна для людських сил перешкода відгороджувала людей від Бога до приходу Христа. Це була перешкода гріхів людських. І от з’явився Христос – Син Божий. Своєю Божественною силою через смерть на Хресті, Він зруйнував цю перешкоду, убив усяке ворогування людей проти Бога і між собою. Христос поклав Самого Себе в онову мирного братерського єднання усіх людей і народів у Церкві.
Отже, перший крок, який мала зробити Церква, щоби бути Апостольською і Христовою, це – зруйнувати перешкоди, що відгороджували її від Святої Христової Церкви, подивитися на життя Помісної української церкви не оком ворога, а оком брата чи сестри, визначаючи за кожним народом волю і право будувати церковне життя на основі вчення Христа, Апостолів і святих отців Церкви.
14 років тому, у вересні 2006 року Божого, було зроблено перший крок на підтримку універсалу Президента про об’єднання усіх церков в єдину Церву.
На горі Петрос Закарпатської області Рахівського району, що межує з горою Говерла, ми, тернополяни, започаткували процес об’єднання. Тоді було освячено церкву та пам’ятний хрест із Розп’яттям. Дуже багато зусиль довелося докласти до цієї богоугодної справи. На гору заввишки більше 2000 метрів треба було винести металевий хрест, вагою 570 кг, завдовжки 5,7 м, нести церковні речі, а допомагала нам віра і любов до Бога. У промові під час освячення настоятель церкви Успіня Пресвятої Богородиці, що на вул.Бережанська у Тернополі, о.Петро Скрип сказав: «Якщо в людини є віра в Бога і гірчичне зерно, то вона може зробити великі богоугодні справи, що не під силу людині». Але Господь зміцнював нас, надавав нам сил і терпіння, і цю заповітну місію ми завершили, вірячи в швидке об’єднання та отримання Томоса від Матері-Церкви Вселенської.
На урочистості з освячення були запрошені представники міністерств та відомств України, обласної адміністрації, обласної ради, міської ради, керівники установ, духовенство м.Тернополя: о.Петро Скрип, о.Роман Дорофяк (нині покійний), о.Ігор Семирозум, іподиякон Роман Будзинський, протоієрей Василь Вирозуб, парафіяни Тернопілля, Івано-Франківщини та Закарпаття.
Вже тоді було закладено перший камінь у фундамент єднання в єдину Українську помісну церкву, рівну з усіма помісними церквами, адміністративно незалежну. І усі очікували, чи відгукнуться брати-українці на цей заклик, чи підтримають нашу Богом благословенну місію. А я вірив в об’єднання українського народу в єдину Українську церкву.
Мені заповів та благословив здійснити цю місію – закласти фундамент єднання – покійний митрополит Тернопільський і Бучацький Василій Боднарчук, і я з честю виконав його заповіді перед Богом.
Минув час, і 18 грудня 2018 року Божого збулися благословення покійного митрополита – вся Україна підтримала об’єднавчий Собор.
Дорогі брати і сестри, сьогодні, у дні 14-ї річниці нашої емісійної справи, я щиро завдячую благодійникам, які допомагали нам вершити спільну Божу справу. З Божою допомогою ми плануємо встановити дзвін, скульптури Спасителя, Богородиці та Архістратига Михаїла. Також розмістити освячену плиту з викарбуваними іменами учасників, благодійників і засновників Меморіалу духовного центру єднання.
Вкарбовані ви навічно за вашу добру справу, це – митрополит Епіфаній, Петро Дорошенко, єпископ Павло, єпископ Кирило, Петро Гадз, Микола Сипко, Степан Барна, Тарас та Юрій Юрик, Віктор Шумада, Микола Тешнер та інші, кого Бог вибрав творити історію.
Тож, дорогі брати і сестри, нехай Спаситель наш Ісус Христос буде вічно миром нашим. І тільки Господь може зробити неможливе можливим, а ми маємо вірити в це. Завжди дбати, щоб Христос став миром у душі кожного з нас, щоб уклав у наші серця християнський мир, аби у стані такого миру ми виголошували під час Богослужіння: «В мирі Господові помолімось», «За мир з неба і за спасіння душ наших Господові помолімось!», «Бо Тобі належить честь і поклоніння Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас і навіки вічні. Амінь».
о.Ярослав ВИРОЗУБ,
настоятель церкви Святого Івана Хрестителя
м.Тернопіль
Leave a Reply