Мамо, не плач. Я повернусь весною. У шибку пташинкою вдарюсь твою…

19 лютого в c. Дунаїв Кременецького району під час вшанування пам’яті Героя Небесної сотні, уродженця цього села Олександра Капіноса та всіх Героїв Небесної сотні, українських воїнів, добровольців, волонтерів, військових лікарів, священників, котрі загинули в боротьбі за Україну, сталося диво: на всіх поминальних заходах – від початку служби у храмі Великомученика Димитрія Солунського до панахиди на кладовищі – був присутній лелека. Птах навіть намагався увійти до храму.
«Вражаюче! Але Бог послав свою ознаку! Що вона означає, можна тільки здогадуватись. Під час богослужіння на церковне подвір’я прилетів лелека! Зважте, у лютому! Він ходив біля храму, підходив до людей, давав себе погладити, позував для світлин! Коли вся громада пішла на цвинтар, де священники звершили панахиду на могилі Героя, лелека також прилетів і «молився» з людьми. Пояснити таке неможливо», – зазначив Кременецький благочинний протоієрей Володимир Буграк.

Лелека – один з крилатих символів України, оберіг родинного затишку, добробуту і злагоди.
Наші предки вірили, що лелеки – це люди, що прилітають з далекого краю у вигляді птахів, а повертаючись, знову набувають людської подоби.
Лелеку завжди зображали добрим героєм у народних казках і легендах. Одна з них розповідає, чому у цього птаха чорні крила.
Якось у хатині, де проживала сім’я з двома немовлятами, сталася пожежа. Лелеки, що гніздилися в солом’яній стрісі будинку, заметушилися, почали кликати на допомогу. Батьки працювали в полі, тож не могли побачити, що трапилося. Тоді чорногузи кинулись до обійстя і винесли дітей з полум’я. Відтоді у лелек червоні ноги та дзьоб і чорні кінчики крил, обпечені в пожежі.
Схожа українська легенда розповідає, що лелеки принесли виноград запорожцям, яких кинули до татарської в’язниці, і допомогли їм вижити. Тому для козаків лелеки також були священними птахами.
До речі, Сашко Капінос за час свого життя захоплювався традиціями українського козацтва та досліджував їх.