gazpostach

Леся РОМАНЧУК: «Коли тебе не чують, потрібно голосно «гавкати»



2265Жінки – хороші політики. Там, де чоловіки рубають навідліг, жінка залагоджує питання переговорами. Такою є відома тернопільська письменниця, лікар, викладач Леся Романчук. У минулому номері газети «Свобода» ми розповіли про пані Лесю як про турботливу маму, люблячу дружину. Сьогодні ж мова піде про політику. В якій, щоб боротися за правду, спокійно говорити не досить, коли тебе не чують, потрібно голосно «гавкати». Саме тому Леся Романчук називає себе «професійним політичним гавкалом».

Про жінок у політиці

– Політика – це серйозна справа, але ще серйозніше – народжувати і виховувати українців. У кожної жінки життя складається по своєму: одній достатньо повністю віддатися сім’ї, а інша, окрім сім’ї, потребує самореалізації.

Відтак жінки стали сильними конкурентами для чоловіків. А сьогодні є безліч галузей, де робота не має статі.

А ще жінка займається політикою власної родини. Вона прокладає курс: там, де чоловік рубає навідліг, жінка залагоджує питання переговорами. Вона має різні шляхи вирішення проблеми. Це абсолютно нормально, коли жінки і чоловіки беруть участь у різних галузях на рівноправних конкурентних засадах.

Про політику

– Я не знаю, скільки ще Україна витримає таке керівництво. Особисто в мене більше немає сил.

Людей довели до зубожіння, забравши можливість купувати речі, які в нормальних європейських країнах вже давно не вважаються розкішшю. Більшість українців навіть комунальні послуги не в змозі оплатити. Я вже мовчу про нову машину чи квартиру. З таким підходом до реформування держави у нас немає перспектив. Амінь. Адже реформа, на думку нашого керівництва, означає лише обдирання народу, а не перерозподіл грошових потоків з кишень олігархів у державний бюджет України.

Тому сьогодні маємо цілу країну жебраків. Бо людина, яка не бере хабарів, – безштанько.

Починаючи з 90-х років в моєму житті – майдани, майдани, майдани… Люди, які стояли поруч зі мною тоді, – сьогодні великі політики. А я як не мала нічого, так і залишилась ні з чим. Але у мене не забрали вміння писати і «гавкати». Повірте, я вмію це дуже голосно робити. У БПП мене так і називають жартома «професійним політичним гавкалом». Тому у політиків не залишається іншого виходу, як слухати. Громадський контроль за діяльністю влади – основа громадянського суспільства. Хочемо порядку – мусимо його вимагати. Всі від усіх.

Першочергово нам потрібно реорганізувати судову систему. Точніше, докорінно знищити чинну та створити нову.  Я завжди запитую у Господа, за що Він забрав у мене сина, Він відповідає: «Не за що, а для чого». Вочевидь, хотів занурити мене ще й в це болото – пізнати слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів. Щоб очистити. Всі вони повинні зрозуміти одне – служити людям, чинити за Божою правдою – от усе, що від них вимагається.

Про відповідальність

– 1 квітня в моєму житті завжди траплялося щось дивне..

1 квітня 1985 року синочок стукнув ніжкою і повідомив: «Матусю, я хочу народитися сьогодні!» Попросила: «Синочку, ну хто ж народжується у такий смішний день? Зачекай хоч трохи…» Сашуня послухався… Зачекав. Народився о 2-ій ночі 2-го квітня.

1 квітня 1998-го мене викликав професор Хміль: «Маємо написати підручник з акушерства. Перший українською мовою. 1-го липня рукопис має бути у видавництві. 1-го вересня з нього мають навчатися студенти». Замислилася: «1-го липня? А сьогодні яке? А, 1-ше квітня! То це жарт такий!» То не був жарт. За три місяці книгу було написано. 1-го липня рукопис пішов у друк. А 2-го липня я сіла писати ще один підручник – роман «Софія». Кажуть, що вийшов підручник життя.

1 квітня 2014-го до мого кабінету прийшов Степан Барна і попросив стати довіреною особою кандидата в Президенти Петра Порошенка. Я щойно виписалася з лікарні – місяць намагалася повернути душу у тіло після смерті сина. «Знайдете в собі сили?» – спитав Степан Степанович. Я знайшла. 2-го квітня написала заяву… Це був день народження Сашка.

Знаєш, синочку, коли їм було треба, твоя мама підвелася і знайшла в собі сили. Допомогла… А коли допомоги потребувала твоя мама, ніхто з них не поворухнув і пальцем… Вони забули?

Всім, хто забув, Леся Романчук обіцяє нагадати про їхні обіцянки. Ці люди скоро стануть героями її нового роману. Можливо, прізвища будуть змінені. Але вони обов’язково впізнають себе… Упізнають їхні діти, онуки. І спитають колись: «Діду, як ти міг?»

Про творчість

– Письменник – це така дивна людина, яку Господь посилає на світ, обдаровуючи талантом висловлювати словами почуття. Ніби просто, але слово – це надзвичайно твердий і важкий для обробітку матеріал.

З нього дуже важко витесати те, чого насправді хочеш. Це означає, що ти ще не добрий майстер. Потрібно навчитися підкорювати слова, аби вони лягли на душу читача.

У нас багато «письменників». Але назвати себе можна як завгодно і ким завгодно. Термінологія не визначає справжнє покликання людини. Можна навіть мати квиток члена спілки письменників, але сьогодні твердо переконана у тому, що бути у лавах цієї спілки і бути письменником – це різні речі. Не питаю, що людина написала, зараз пишуть усі. Питаю, хто прочитав її книги, чи бачила вона черги за своїми творами. Якщо зі сторінок книги посміхається правда, любов і мудрість, то вона знайде свого читача.

Наталя ЛУКІВ

 

 

 

 

 









Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*